* * *

     Перший привал був зроблений, коли ми досягли невеликої кімнатки, у якій під самою стелею знаходяться широкі щілини, через які потрапляє світло, наповнюючи цю частину тунелю життям. Крізь кам'яні стіни просочується волога, що дозволяє насінню, яке випадково залетіло, проростати життям.

― Втомилася? ― простягаючи сушений фрукт, поцікавився Мір.

― Ти знаєш де ми? – замість відповіді поставила питання.

― Територіально? – оглянув кімнату ніби десь написана відповідь.

― Угу, ― кивнула, закидаючи сушку в рот.

― Думаю, що в районі пустелі. Ці ходи, судячи з товщини та пористості матеріалу, були викладені давно. Напевно служили для безпечного підземного переміщення між палацом і цитаделлю. Ти зрозумієш про що я кажу коли ми вийдемо на околиці. Там всюди будуть невеликі споруди з такого ж матеріалу. Думаю, вони служили частинами оборонної фортеці. Ніхто точно не знає, що сталося на цій планеті багато століть тому і чому планета, раніше покрита водою на сімдесят відсотків нині настільки ж пустинна.

― А вони тут усі вегетаріанці? ― чомусь саме таке питання спало на думку.

― Хто? ― не зрозумів мене капітан.

― Вони не їдять м'ясо тварин? ― перефразовувала своє питання І ось думки заскакали як гірські кози від хижака. Була вода, на планеті було багато води, а зараз пустеля. Що, що можна зробити такого, щоб зникла така кількість води?

― Ні, м'яса не їдять. Тут дуже мало тварин. Після катастрофи вижило небагато голів. Намагалися завозити з інших планет, ось тільки пристосуватися не виходило ні у єдиної завезеної живої істоти народженої в інших умовах. З часом худоба гинула з різних причин. Їдять вони виключно рослинну їжу. А чому ти запитала?

― Так, не звертай уваги, просто інтерес, ― а сама жую і думаю, ось залишилася б я тут жити. Чим вони мене годували б, листочками та фруктами? Жах. Так от чому вони тут злі такі. Білка їм тваринного бракує, ось вони й бісяться.

― Діна, про що замислилася? ― з усмішкою.

― Так, ― відповіла невлад, ― Слухай, а тварини священного тут у них випадково немає?

― Є, смішне таке, а ще робить так цікаво, ― чоловік витягнув губи в трубочку ― Мук-Муук.

― Корова? ― ударила долонею по коліну, ― Так робить корова!

― Ні, орокава, ― поправив Мак.

― З рогами? ― адже називатися вона може як завгодно, а ось мукати, ― На голові роги є? — приставила пальці до голови.

― Ні, є два невеликі відростки, ― замислився, ― Як шишки у хвойнику. Пам'ятаєш у дока картинка на робочому планшеті, ― я кивнула. У Сивольжана ціла колекція рослин і найцікавіші красуються заставками на робочому устаткуванні, ― Тільки коричневого кольору і трохи витягнуті до кінців.

― Як все переплетено, ― задерла вказівний палець і погойдала ним на зразок ученого старця, що довів свою теорію, ― А ми усі думали, що одні у всесвіті. З'ясовується, що навіть безліч культур пришли до нас з космосу, напевно і вірування теж. Ми різні в силу не лише місця свого мешкання на Землі, але ще і тому, що швидше за все, наші предки прилетіли колись ось з такої планети що гинула.

― Твоя теорія має право на життя. Будь-яка народжена у вселеній планета має свій термін існування. Рано чи пізно гинучи, або перероджуючись і змінюючи клімат. За цими подіями тягнеться безліч трагедій, але зрештою на все воля Вищих.

― Та вже, таке життя. Коли підемо? ― обтерла пальці об невелику тканинну.

― Ти вже відпочила? - Мір відірвався від ревізії залишків нашого пайка.

― Ні, ― хитнула головою, — Мені здається, посидь ми ще трохи і йти нікуди не захочеться, а треба. Пішли? ― попросила його.

― Підемо, ― капітан встав і протягнув руку мені.

     Із-за непроглядної темряви здавалося пройшла вічність, а не шість годин. Мір стверджував, що саме стільки по земному численню ми й блукали темними коридорами. Можливо, шлях раніше був коротший і ширший, а цей використовували солдати або прислуга, нам про це нічого не відомо. Вийшовши на свіже повітря і вдихнувши його усією груддю зрозуміла ‒ життя прекрасне та багатогранне. Задерла голову, здивувавшись наскільки красиве та незвичайне чуже небо. На чорному полотні розкидані численні зірки та далекі планети, які своєю різноманітністю надають чорнильному небу тонів.

― Дин, зараз у такому вигляді ми з тобою схожі на місцевих жителів. Виділятися з натовпу нам не можна ні в якому разі. Шукають не лише тебе, але і мене. Дивися, орієнтування розвісили навіть тут, - сплескав руками, - Навіть в цьому зірками забутому місці.

― Чому забутому?

― Тут мешкають, ― зам'явся, ― Животіють лише найбідніші верстви населення, а ще злочинці та відступники. Чим ближче до пустелі, тим скупіший ґрунт. Виростити на ньому хоч щось важко. Такі місця не користуються великою популярністю. Навіть, точніше сказати, служать таким місцем, куди посилають неугодних. Тут дуже важко заробити э-эм... монету...

― Тому за гроші тут можна все, ― закінчила фразу за нього.

― Не лише за гроші, за продукти теж дещо можна. Якщо їм пообіцяли, як ти говориш, грошей, ми у великій небезпеці. Поводитися треба максимально природно для мешканців цих місць.