Вступ

     Історії. Вони, як привиди виринають з минулого і ховаються в закутках пам’яті.  Того минулого, в котрому вони справді оживали, набували певного матеріального виду. Того минулого, оповитого трагічністю і болем. Минулого, котрого більше не буде. Але історії – вони як живі світки залишаються і далі бути і жити вже самі по собі.

      Кожна з них несе свою правду, свою ідею, свою мораль. Кожна історія є окремим свіченням того, що все рано чи пізно виходить на верх і кожному воздається за його вчинками. Кожна з цих коротких історій несе в собі одну єдину правду – всі ми тільки люди на цій землі. Зі своїми амбіціями, болем, почуттями, переживаннями – але все ж люди. І часто готові впадати в крайнощі, з котрих іноді дороги назад немає.

     Кожна історія має всій, болючий кінець. Болючий, бо найстрашніша втрата це втратити себе, свою людськість, свою внутрішню свободу. І кожен із її героїв показує чим закінчується людська злість, ненависть, гордість, розпуста. Всі ці, на перший погляд, грішки є далекими. Але саме ці, такі маленькі вади призводять до такого трагічного фіналу.

       А скільки ще можна згадати таких історій. Їх десятки. Цілі томи можна розписати і цілі романи. Але сенс в тому. Найголовніше – чи самі ми готові змінювати себе. Чи ми, кожен з нас, готовий почати з себе, зі своїх амбіцій, егоїзму, зарозумілості, заздрості, хтивості, злоби, зажерливості. Бо, може все таки, краще є змінитися, доки є ще можливість. Щоб потім не приходилося ділити долю з темною невідостю.