Бабусині історії

ІІІ Топельники

     Діялося то ще давно. То ше старі люди розказували. В нас не далеко була ріка. Велика така ріка. Як ся розливала, то затоплювала десь зо півтора а може й два кілометри в оден бік. А туда то навіть і не пам’ятаю. Там купалися, корови туда гнали на ріку. А вода яка чиста була. Все тепла в літі. Станеш тако коло берега а тобі попри ноги таке маленькі рибки плавают. Ми не раз малими були тай купалися там. Або як йшли до баби на той бік. А не раз йшли в лози жєти корові трави. Там не раз рибу ловили. Ставили такі пакі і так там риба якось запливала і вже назад не могла вийти. А жінки все на ріці прали. О та то не так як тепер всьо є. і ще їм шось не догода. Та то було не раз і мороз і холод. 
    Та й так розказували шо дві жінки прали. Ну та шось там між собов начелисє сварити. Тай одна дала тій другій праником – тай вбила. Судили ї були але шо то дало. Вже ту не вернеш. А та небіжчице була вагітна. Тай дома ше мала дитину. Чоловік сам лишився. Та й було потім, казали, шо русалка пливала потім. Але чи то була правда то не знаю. Не виділам нічо. 
   А от про дівку шо там десь замучили то вже бул за мої памнєти. То було так, шо там не далеко йшла колєя. І від станції до села ше треба було йти з два кілометри пішком. Ну та й в літі то байка. А в зимі або пізно восени. А з нашого села деякі сє вчили в місті. Хто мав гроші тай посилав своїх дітей далі ніж сім класів. Але мусів все відпроваджувати до поїзда і стрічати. 
   Ну а там була одна дівка, шо тоже сє вчила. Тут закінчила добре. Тай поступила там далі до інституту. Тато мав гроші. Продав зерна, продав корову та й дав ї вчити. Бо шо буде дівчє сидіти в силі. Ну та й все стрічав ї с поїзда. Мав пару коний, тай на віз і поїхав. Кілько там від нього до станції було не так аж багато. Але раз вони всі робили, помучилися тай ві н е поїхав. Нічо. Вона приїхала з сусідов. То ше такий сусід був Войтик. Тоже мав доньку. То він все пильнув дівку. Аби де шо не сталося. Добре дивився за свойов Югаськов. А хто би ї був там чіпав, як та Югаська була така пащекувата дівка. Але добре сє дуже вчила. І файно там всьо на п’ять закінчила. То потім дали ї роботу десь в місті. Її потім посватав якісь войсковий. Приїжджав до них в село. Такий ладний, високий, стройний, світлий, на лице вродливий. Тай вона за нього сє віддала. Тай потім мала з ним троє дітей. Тай так жили. Добрий був чоловік. Нема шо казати. 
А та, ну та раз приїхала з ними. Другій раз ше там з кімось. Бо то так було. Як хтось не міг то договорювалися шо їде той тай забирає а тоди той. Тоже не буде коні гнати два-три кілометри дурно. То шо в силі небуло шо робити цілу осінь або весну.  А та Рузі сє навчила так їздити. А там були кавалєри з сусіднього села. Тай нераз туда начєла повертати. А старі обоє такі були троха байдужі. А Рузі сє шо раз менше вчила а шо раз більше за кавалєрами бігала. Ну та й так пройшло якийсь час. А нарешті. Мала раз мала приїхати додому а то її нема. Тай нема вечір. Нема рано. Ну та й старі рушилися шукати. Попитали тих, шо їздили той раз забирати дітий. Не сідала ні з ким. Але старий Карпо сказав, шо видів як по неї якийсь хлопец приїхав. І вони поїхали десь туда. На друге село. Ну та то було не файно шо так дівка вчинила. Але то байка. Аби жива. Ну та й вони ше почикали троха.. а її нема тай нема. Нарешті пішли до поліцая аби шукати. Той їх добре виганьбив ще за то шо не дбают ніц. Але пішли. Шукали довго. Аж десь знайшли ї на третий день замурдованов коло ріки. Тай так не найшли хто. Та знали ніби то. Але шо, йго тато був якимось начальником, та й заплатив. Тай по всьому. А дівка пішла. То потім говорили, шо виділи шось біле там, на тім місци. Але то хто там ночами ходив. А ті, шо ходили то могли ше й не таке видіти від горівки. 
    Але то таке. А от був випадок, дійсно напудив був ціле село так, шо аж потім воду пересвєчували. То не раз на Йордан там ксьондз воду світив просто на ріці. То ніхто не ходив ніде. Зразу вийшли з церкви і на ріку. І там всі зібралися. І посвітили і всьо.  
    Ну а то якось було в зимі. То так трошка потепліло. Їхав хлоп саньми по леді. Бо то моста не було. Міст був за шістнайціть кілометрів. То хто так май об’їжджєти. Ну тай їхав чоловік саньми. Візь діти, жінку. Тай десь коло берега вже не далеко діл тріс і всьо пішло під воду. 
А раз розказували, шо жив єден кавалєр. Файний був хлопец, вродливий на лице, статний, високий, стройний. Але з бідної родини. Тата десь не було. Чи то вмер чи то забрали. А мама сама. Та й ще й молодші там брат чи сестра. Але була в сусідстві дівка. Ну та не була така аж файна. Але багачка. І так вони бавилися від дитинства. Ну та й поки не виросли. І він ходив до неї. Хтів сє жинити. Але її мама була проти. « Шо-, каже, буде моя доця бідувати всьо життє з ним». Та й настроїла старого аби не позволєв сє їм видіти. Старий був не проти, бо хлопчина був робітний. Але та стара відьма так го їла все, шо мусів так само казати. Ну та й вони дали ту свою доньку  вчитисі до міста. А вона ніяк не хтіла сі вчити. Але мусіла. Бо шо мала робити. А хлопец дома тай робив, старвся. Старому там шось приходив помагав. Ну та той платив, казали. Але хто там знає як було. А стара вздріла шо нічо не годна зробити, та й сказала тому хлопцеви шо їх дочка там собі найшла якогось пана в місті аби сей не ходив більше до неї. Ніби то вона така добра, хоче му порадити. А то сє так взев близько тай пішов та й сє втопив. Там така якраз ріка широка на тім місци була. То після того там кожний рік сє на тім місци хтось топив. Говорили, шо то топелник топельника тягне за собов. А на Йвана, говорили, шо йшов один чоловік з Діброви. То сусідне село через ріку. Тай розказував, шо видів як виходили з води якісь ніби-то молоді люди. То топельники. І він впізнав того хлопцє між ними. То каже, шо ледве додому попав. Бо лиш вийшов в поле і якийсь його сє блуд взєв. І шо, каже, не ходив ніяк не годен додому попасти. Чуть до рані не ходив по городах. Аж напудився. Думав шо біда го десь заведе. Начев сє молити, та й якось пустило насилу. То боявся після того надвір в вечір вийти. То він якраз розказував. Каже, шо як вийшли, то купа ціла. Багато їх було. Цілий берег. Всі якісь світлі такі, як би прозорі. А якісь такій мав страх, такій сильний, шо навіть не міг пояснити відки. Та то колись хлопи ходили і по ночах і в ліс і брід переходили. Та їх не мож так скоро було напудити чимось. 
   А потім десь, за років два або три. Одна дівка пасла худобу з того боку. А там з одно боку вода а з другого починаєсє ліс. І так шо від села йде поле а далі ліс. І все там під лісом пасла. Ну та й почєв до неї приходити якийсь хлопец. Звідки шо ніхто не знав. Але вна призналася дома. Шо так і так, як пасе корови, то виходит хлопець з лісу. Такій ладний кавалєр. І з нев все говорит. І жартує. А то чула стара Ядвіга. Та баба ше памнітала Австрію або й далі. стара була але мудра. Вона не раз помагала тако, як ї хтось просив поради. То вона нарадила аби та си взєла чіснок і тую. І та так зробила. І дійсно. Дивиться, вийшов той хлопец, подивився на неї так злосно. Тай каже: «як би не той чіснок і туя то була би с дівко моя». Розвернувся і більше ніколи не приходив. 
А не раз жінки прали в зимі. То каже, тако з ополонки шось наставлєєсє. Так ніби голова не голова, морда не морда. Але ті закричали та й воно сховалося. А якусь бабу хтось за руку вхопив був з під води. То такий знак сє був лишив на руці. 
   Ну тай після того пересвєчували воду. Було шось три чи штири ксьондзи. Наш ксьондз після того шось три ниділі був слабий. Бо так є, як не готовий до такого то не треба було сє брати. То вже троха менше було того всього. Але хто знає…
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше