Глава 4

Ігор

Ігор саме заїжджав за документами до клієнтів, коли побачив мажора, в авто якого йому «пощастило» нещодавно в’їхати. Porsche цього депутатського синка вже був в ідеальному стані, на відміну від автомобіля самого Ігоря. Хто б сумнівався…

Між тим, грошовитий молодик, наче навмисно, неспішно продефілював повз зупинений на світлофорі  «Renault» під руку з шикарною білявкою. Ігор старанно нагадав собі минуле ДТП і швиденько відвів погляд від апетитних жіночих форм, намагаючись не дуже заздрити. У цих двох був такий вигляд, що їх подальші наміри були ясними, як день. Що поробиш, навколо грошовитих персон завжди в’ються дорогі «метелики». Бо ж панянка явно не бізнес-вумен, її моральні принципи, а точніше їх повна відсутність, написані на вродливому обличчі великими літерами. Один погляд білявки на молодого власника «Сапфіра» обіцяв стільки і такого, що  Ігор про подібне й мріяти не міг. Статки не ті… А шкода.

Провівши молодих людей задумливим поглядом, юрист мимоволі згадав про подряпини на своєму авто, які ще довго «радуватимуть око», бо всі грошові запаси пішли, в якості компенсації, цьому «бідненькому» постраждалому. Так, в ДТП був винен Ігор, тут сперечатись було безглуздо, але матеріальний стан зустрінутої пари викликав відверту заздрість. Мажору добряче фартонуло з «крученими» батьками. Пройти в їх регіоні бандитські дев’яності і полишитись живим та ще й серед грошовитої еліти, вдалося дуже невеликому колу осіб. Втім, щодо дівулі, то деякі свою «обгортку» старанно відпрацьовують, а вже користуючись якими талантами… Хто що має, тим і живе. Ігор, хмикнувши, рушив на зелений сигнал світлофору.

Хоча багатостраждальну угоду юрист таки оформив, шеф все ще регулярно давав зрозуміти, що той «ляп» запам’ятав добре. Отож Ігорю нині доводилось працювати вдвічі більше і на деякий час забути про звичку тихцем грати у комп’ютерні ігри на робочому місці. Втратити досить непогану роботу не хотілося.

Повернувшись до офісу, молодий чоловік віддав документи шефу й повернувся на своє робоче місце. За незначний час відсутності, на столі «штрафника» вже з’явився стос позовних заяв, на які терміново необхідно було підготувати заперечення.

--От же ж «добрі люди», вже й дебіторки накидали, – зітхнув Ігор, окинувши поглядом збільшений об’єм робіт і смиренно взявся за верхній пакет документів з прикріпленим до нього конвертом.

Робочий день юриста видався довгим, нервовим, й завершився пізно. Виповзаючи після восьмої години вечора з кабінету, молодий чоловік мріяв лише про вечерю й подушку. Але де там! Не встиг юрист від’їхати і кількох метрів від парковки, як поряд пролунав вереск гальм і у задні двері його машини в’їхало чорне купе «Hyundai».

--Та що за непруха! Ще один такий тиждень і мені доведеться взагалі пішки ходити! – роздратовано гепнув по керму хлопець та, продовжуючи далі висловлювати своє захоплення ситуацією триповерховими епітетами, виліз з авто, прямуючи до водія-винуватця, аби поділитися враженнями. Але, рвучко відкривши дверцята авто винуватця аварії, Ігор на півслові замовк.

Сила удару була непоганою, але точно недостатньою для вбивчого ефекту. Навіть подушка безпеки не спрацювала. Попри це, на місці водія була, схоже, непритомна дівчина в зеленій сукні. Тонка бавовняна тканина фігурно окреслювала чарівно-спокусливі вигини стрункого тіла, темне довге волосся розметалось по сидінню, закривши частину обличчя, руки безвольно лежали на кермі.

–Пані? Агов, дівчино, ви там живі? –  обережно спитав хлопець, вмить розгубивши всю свою лють.

На щастя незнайомка таки була живою, бо зітхнула і, прибираючи волосся з обличчя, повільно відкрила очі. Дивовижно глибокі сірі очі, що у вечірньому освітленні засяяли, як таємничі зорі. На якусь мить Ігор просто втратив дар мови й геть забув, що власне хотів. Але ось незнайомка «сфокусувала» погляд  і  промовила.

–Ну от і загальмувала… Скільки я тобі винна? – судячи з інтонації, її геть не здивувала аварія.

–Ем…І часто ви так «гальмуєте»? – ошелешено спитав Ігор, спираючись на авто.

–Частіше, аніж хотілось би…– дівчина невпевнено спробувала встати й тут же скривилась від болю, – Чорт, нога…

 Панянка таки травмувалась. Допомігши красуні-незнайомці всістись зручніше, аби постраждала нога її не дуже турбувала, Ігор викликав швидку та, засмучено оглянувши місце аварії, почав набирати ДАІ.

–Не дзвони… Я… мій батько все компенсує. Я скинула смс, він скоро буде. А гайців я не люблю, – підняла благальний погляд винуватиця аварії.

--Їх ніхто не любить. Але тебе зараз до лікарні заберуть, а мені потім і ментам, і страховій доведеться доводити, що я не верблюд, – хмикнув Ігор, старанно ігноруючи  нещасний вираз на вродливому обличчі. Він і так щось довгенько дурнею займався, вдаючи чи то лицаря, чи то медбрата.

Невідкладна допомога, як завжди, їхала довго й нудно, наче вони не в центрі міста, а десь серед глухих полів. Була б дівчина в критичному стані, вже мала б час до Творця в гості зазирнути та навіть повернутись з гостинцями. Ігор встиг прикласти до ноги постраждалої лід (чого тільки не знайдеш у юриста в багажнику), дізнатись, що панянку модельної зовнішності звуть Даміра, і що вона їхала до подруги, та навіть принести постраждалій каву з автомату! Одночасно хлопець приблизно оцінив розміри спричиненої автомобілям шкоди та порадів, що не відремонтував свою машину після попереднього ДТП.