Барбі

Розділ 3. Відверті розмови і нові прерогативи.

— То ось чому ти сказав «батько або папік»… – прямо в голос прокоментувала я.

— Так, – він кивнув. – Але знаєш, я вирішив, що не хочу ні від кого залежати. Досить. Я вже достатньо дорослий і впораюся і сам.

— Тобі легко казати… Найкращий студент і все таке, – я опустила голову. – Не всі такі талановиті.

— А хто каже про талант? – він зазирнув мені в очі. – Знаєш, скільки разів я вишку перескладав?

А оце було неочікувано... По-перше, тому що я завжди вважала Макса таким собі «ідеальним» і оці його провали ніяк не вписувалися в образ, який я бачила, а по-друге... Я просто не очікувала, що людина може так просто визнавати якісь свої помилки перед практично чужою людиною. Це було так... По-дорослому чи що.

— До речі, можна одне питання? — я усміхнулася. — Як мені до тебе звертатись? Бо ж я знаю два імені.

— Макс – моє справжнє ім’я. Тож твого бойфренда я не обманював, — сказав він, зітхнувши.

— Тоді… Чому там ти був все ж таки «Олексій»?

— Ти просила лише одне питання, – Макс знов хитро усміхнувся.

— Добре, – я кивнула.

— В кінці тижня, в п’ятницю наприклад, підеш дивитися бар?

— Так, – я знов кивнула. – Ближче до вечора вийде? Я хотіла сходити на пари і дещо доробити по універу.

— Добр, – Макс продовжував усміхатись. – Неочікувано, що ти не рвешся навпаки пари попрогулювати…

— Сесія через місяць, але я не хочу чекати, — чесно сказала я. — Намагатимусь якомога більше предметів здати до неї, щоб не відволікатись на універ тоді, коли бар відкриється.

— Не переймаєшся за оцінки?

— Ні. Я завжди мала добрі оцінки. І нехай частково завдяки зовнішності… – одразу додала я. – Зараз мені все одно як, але я хочу нарешті покінчити з цим універом…

— Невже не підеш в магістратуру?

— Не бачу сенсу витрачати на неї гроші, – я знизала плечима і усміхнулася. – Краще займуся нашим баром. Досвід — точно кращий вчитель…

Не знаю чому, але його щирість по суті розвела на щирість і мене. З Максом було дуже легко... Мені було не страшно казати йому про свої плани і це було навіть незвично. При Кості я не могла так легко розкритися.

— Похвально, – сказав Макс. – Пам’ятаю, скільки часу я угробив на свій диплом… До речі, якщо тобі буде потрібна допомога по навчанню – тільки скажи. Думаю, я б зміг тебе підготувати до держіспиту. Або диплом перевірити…

— Дякую, але думаю з цим я маю впоратись сама, — твердо відповіла я. — Якщо не зможу навіть цього, про який бізнес може йти мова?

Він знов усміхнувся, але нічого не сказав.

— Я піду? – сказала я через пару секунд нашого взаємного мовчання.

— Давай. Подивлюся, як ти до під’їзду зайдеш…

І він дійсно дивився. Я буквально відчувала його погляд на собі. Коли ж вже зайшла до квартирки – мимоволі визирнула у вікно. Він постояв ще хвилинку, а потім поїхав…

Все ще було дуже несподівано.

Я завжди думала, що Олексій, ні, Макс — дуже зверхній хлопець, якому все в цьому житті дається легко. Навчання, популярність, гроші – в нього було все це і він виглядав так, ніби воно завжди так і було… А насправді навіть таким як він не все дається так легко.

Якщо, авжеж, вірити його словам.

Він ніколи не подавав виду, що хоч щось в цьому житті може бути складно. Тому і бісив мене.

Пам’ятаю, дівчата ще з того конкурсу всі вуха мені прожужали про те, якою гарною парою ми з ним могли б бути.

А я тоді лише розсміялася. Ну де той Олексій, тобто Макс, а де – мій Костя? Костя, який добився всього, який вже твердо стоїть на ногах. А дружина… Дружина не стінка – посунеться… Здається, так я думала тоді? Все ж я молодша і красивіша за неї. Та і в ліжку точно краща, раз Костя обрав мене…

Але зараз, познайомившись з Максом трохи ближче, я розуміла, що помилялась. Ні, Макс все ще не цікавий мені в якості хлопця; все ж він ще зелений, хоч, як виявилось, дуже старанний і наполегливий.  А мені подобаються сильні, впевнені в собі, ті, хто вже чогось досяг…

Того вечора мені було важко заснути; в якомусь сенсі, я навіть шкодувала, що не могу отак взяти і закохатися в когось схожого на Макса. Тоді у мене було б набагато менше клопотів і проблем…

***

Наступні чотири навчальних дні я майже не спала; домовилась з двома викладачами на дострокове складання на п’ятницю, і тому весь час зубрила матеріал.

До речі, деякий матеріал виявився доволі корисним: наприклад, дисципліна підбору персоналу для закладів. Я навіть не думала що є так багато нюансів з цим підбором. Наприклад, є різниця в підборі барменів для барів і для звичайних ресторанів та кафешок. Ідеальні бармени бару мають бути по-перше, більш професіональними, по-друге – гарно виглядати, а по-третє – вміти стати другом клієнтові всього за годину! Я ж раніше чомусь вважала, що все, що від них необхідно – вміти красиво і смачно змішувати коктейлі…

Крім того, я зрозуміла, що дуже важливо, щоб при запуску нового бару хоч певна кількість робітників мала нормальний досвід роботи, бо часто навіть найталановитішим кухарям та барменам-початківцям дуже важко працювати повні зміни… А я завжди думала, що головне – це саме навички, а не досвід!

В п’ятницю, саме перед достроковою здачею, мені написав Олексій; спитав о котрій я звільнюся… Я розказала йому, що сьогодні прямо на першій парі, коли у всіх лекція, я буду писати екзамен з менеджменту закладів харчування, а опів на другу, на останній парі, складу залік з підбору персоналу для закладів харчування та інших супутних закладів.

Він побажав мені удачі, а також сказав, що в такому разі заїде за мною о третій. Я не дуже розуміла чому о третій, бо ж зустріч з прорабом мала бути о шостій?… Але може там щось змінилося, тож нехай буде о третій…

В той же самий день, колі я вже як раз написала всі мої заліки та екзамени, а також відбула усі пари, ми з дівчатами виходили з універу, я побачила його стареньку ладу і одразу усміхнулася.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше