Розділ 12. Я — менеджер зали?!

— ...І по-третє... – він раптом подивився на мене. – Менеджером головного залу на постійній основі я від сьогодні призначаю Варвару Михайленко... Вона показала себе, як справжній менеджер зали, то ж думаю вона на це заслуговує.

І тут всі раптом вирячились на мене.

Більшість були шоковані. Деякі – відверто розлючені.

— Раніше я вже був у вас і бачив там іншу дівчинку, але та працювала нестабільно, – продовжив Макс.

— Марійка саме йде в декрет, – додав наш менеджер Михайло Романович.

— От і добренько... – він усміхнувся. – Питання є? – пару секунд всі шоковано мовчали, тож Макс продовжив. – Тоді на цьому сьогодні зупинимось, – він глянув на годинник. – Через два тижні прийду сюди знов і будемо дивитись які результати... Всім до зустрічі, – він усміхнувся.

— До зустрічі.

— До побачення...

— Дякуємо вам, Максиме, – Михайло Романович потиснув Максимові руку. – Чекаємо вас за два тижні....

Макс кивнув, а потім поглянув на мене, усміхнувся і пішов.

Всі знов почали дивитися на мене, а також на Михайла Романовича.

— Михайло Романович, ви правда зробите її менеджером зали? – нарешті спитала одна з офіціанток, Катя.

Всі продовжували витріщатися на мене та нашого менеджера.

— Думаю, що це гарна ідея! – Михайло Романович усміхнувся. – Саме Варвара заміняла Марійку, коли та погано себе почувала, тож очевидно що саме вона має зайняти цю посаду.

— Але вона працює менше нас! – обурилася Настя, подружка Каті.

— Що ж, і не дивлячись на це вона все одно працює краще. Я не буду давати вам посади просто за вислугу. Посаду отримує кращий, ось і все. А зараз об’єктивно кращою є саме Варвара. Вона не розгубилася, все зробила як слід, та й до цього гарно допомагала Марійці, – він обвів поглядом усіх присутніх. – А ви, якщо хочете підвищення, теж працюйте на якість, а не аби відпрацювати. Хочу вам нагадати, що LOVA – не просто якась кафешка... Багато людей хотіли б працювати у нас. Тож з сьогоднішнього дня вважайте, що всі ви знов на випробувальному терміні... А ви, Варваро, маю надію, виправдаєте наші з Максимом Володимировичем надії на вас...

***

Якщо б мене спитали, коли все почало йти не так в цьому кафе, то я б відповіла, що саме в цей момент. Саме з цього моменту почалися мої реальні проблеми з колективом, але не будемо забігати наперід...

***

—...Вона точно спала з цим молодим директором... – раптом почула я, коли зайшла до своєї зали.

Це перешіптувалися Настя з Катею.

Я просто пройшла поряд, зробивши вигляд, що нічого не почула.

Огидно... Невже вони думають що Макс такий?!! Нехай я, але Макс... Він ніколи б нікому не платив за секс! Тим паче, не допомагав би з посадами! Як вони сміють так казати про нього?

Я просто зобов’язана доказати всім цим куркам, що я варта цієї посади більше ніж вони!...

Максе... Навіщо ти це зробив? Я хотіла сама всього добитися. А тепер виходить, що це ти поставив мене на цю посаду... Ти не мав цього робити. Я б все одно стала менеджеркою зали. Можне трохи пізніше, але все одно б стала!

Якщо ти запропонував цю посаду мені через те, що закоханий в мене, я... Я просто не буду тебе більше поважати!

Але... Ти ж не міг так вчинити, правда? Я знаю, ти віриш в мене. Ти просто віриш в мене і тому обрав мене...

Правда, напевно, не треба було так робити. Краще б пройшов конкурс чи ще щось. Може, просто Михайло Романович би сам обрав... Тоді б не було ніяких проблем, хоча...

Якщо він би обрав мене, то ці все одно б взбісилися... Сто відсотків.

Нова позиція не сильно відрізнялася від того, що я робила останній тиждень. Маші було аж надто важко, тож я майже весь час ітак виконувала функції менеджера зали, і тому мені було легко пристосуватися.

Два тижні я працювала більш-менш спокійно... Єдине, більшість офіціантів чомусь майже перестали зі мною спілкуватися. Через те, що я отримала посаду? Схоже на те... Але ж все одно хтось мав її отримати... Невже вони б так само сердилися, якщо це був би хтось інший окрім мене? Сумніваюся...

Пару разів телефонували батьки. А я чомусь боялася відповісти. Відговорювалася... Спочатку казала собі, що я ж на роботі, не варто тут розмовляти... Приходила додому і казала, що вже пізно, щоб передзвонювати... А на ранок думала, що якщо щось важливе, вони напишуть, а просто так розмовляти з ними я не хочу...

Вічно повчають мене, точно не будуть раді тому, що я працюю офіціанткою, хоча... Я раптом усміхнулася.

Тепер я вже не проста офіціантка!

Саме з такими думками я перевдягалася щоб пійти додому... Завтра в мене нарешті мав бути вихідний.

І саме тоді, коли я вже не очікувала, мій телефон задзвонив; телефонувала мати...

— Алло? – я піднесла телефон до вуха.

— Варю, як ти? Чому не береш трубку? Чому не передзвонюєш? Ми з батьком хвилюємось де ти і як... Ти так і не кажеш чим займаєшся!

— Мамо, привіт, – я трохи усміхнулася. – У мене все добре... Працюю допізна, тож не завжди можу передзвонити. Нещодавно підвищили, тепер я менеджерка залу в дуже пристойному ресторані з мережі LOVA.

— Правда? – її голос здався мені щасливим. – Батьку, чуєш, твоя донька працює в ресторані і її нещодавно підвищили! – вона секунду помовчала, а потім продовжила. – Тато пишається тобою! Але каже, щоб ти приїхала додому на вихідних... Коли в тебе вихідні?

— Я маю всього один вихідний, – чесно сказала я. – Завтра.

— О, – мамин голос тепер вже був не такий щасливий. – Всього один... Ти напевно втомлюєшся... Ну тоді приїдеш якось наступного разу?

Її голос став вже зовсім сумним... Я чомусь згадала Макса і його батька... Не правильно ось так ігнорувати їх. Вони дали мені так багато... Я маю їм віддячити.

— Я приїду завтра, – я злегка усміхнулася. – Побачимось...

— Привіт, – я усміхнулася і обійняла маму, яка саме відкрила мені двері.