Розділ 17. Дружба перемагає?

Я повертався додому рано, але був дуже стомлений. І не стільки фізично, скільки морально. Ці постачання мене колись дійсно вб’ють. Без Макса працювати стало набагато важче... Я й не думав, не розумів, наскільки сильно покладався на нього. По суті, він вже близько двох років був моєю правою рукою.

Макс був мені не тільки підлеглим, а й другом... Соромно зізнаватися, але окрім нього друзів-то в мене й не було. Колеги, партнери, але не друзі... Тільки зараз я зрозумів, що він дійсно був мені другом. Насправді, я в ньому навіть наступника бачив...

А зараз, через всю цю ситуацію з Барбі, ми з ним зовсім не спілкуємось.

Напевно, я не мав рації. Тепер я точно знаю, що ревнощі до добра не доводять. Не те щоб я вже прямо пробачив його за те, що він забрав її... Вона все одно думає про мене, я ж знаю. Але тепер я почав задумуватися що, можливо, все не так вже й погано...

Думав, помру без неї, буду прямо рвати і метати... А насправді, поступово, біль почав стихати.

Я став більше часу проводити з дітьми. А ще... Не зважаючи на подані документи на розлучення, ми навіть з Мариною ніби-то знов порозумілися.

Не те щоб у нас знов з’явилися прямо почуття, але... Моє серце все ж не на місці, коли думаю, що за місяць мені доведеться з’їхати.

Зараз мені дуже не вистачає друга. Людини, з якою б можна було це все обговорити і, можливо, знайти якесь правильне рішення...

Я подивився на мобільний.

Зайшов в контакти і догортав до контакту Макса.

Хвилин п’ять просто медитував на його ім’я.

Хоча, що може статися? Хіба він не отримав того, що хотів? Так, може у них і є проблеми, але... До біса.

Я натиснув на кнопку виклику.

Візьме — візьме, ні — то й ні.

***

МАКС

Коли я взяв до рук телефон, щоб побачити, хто дзвонить, я здивувався. Навіщо йому дзвонити мені? Знов Барбі? Не бійся, я вже не хочу мати з нею нічого спільного. Принаймні, доки вона не визначиться, чого хоче насправді.

Дивно, але Костя дзвонив до останнього гудка.

Може, щось трапилось...

Я все ж не міг проігнорувати його дзвінок. Надто багато років він був мені справжнім вчителем, ментором...

Я зітхнув і таки відповів...

— Привіт, здивований, що ти трубку взяв... – почув я в динаміку.

Здалося, що його голос був чи то веселий, чи то щасливий... Щось таке. Він хоч не бухав?

— Привіт, – я трохи усміхнувся. – Скажу чесно, я і сам здивований.

— Не хочеш сьогодні ввечері заїхати до свого BarMEN? За тобою всі сумують.

— Прямо таки всі? – я продовжував усміхатися, – Думаю, Олег там стрибає від щастя, що нарешті дослужився до менеджера... Навряд він буде радий мене бачити...

— Ну окремі індивідууми-кар’єристи не рахуються, – Костя, здавалось, усміхнувся.

Це був такий дивний діалог... Говорили ні про що, прямо як до того випадку з Барбі. Якби я її тоді не побачив, може ми й далі були б друзями?... І всього цього б не сталося.

— То що, приїдеш?

— Так, – я кивнув сам собі. – О котрій зустрінемось?

***

КОСТЯ

— Ти прямо такий веселий... – Марина трохи усміхнулася. – Невже помирився зі своєю як її...

— З Барбі в мене все, кінець, – я зітхнув. – Не віриш, знаю, але і доказувати щось не збираюсь. Я дуже втомився сьогодні...

— Так втомився, що тепер мало не від щастя скачеш, просто збираючись... – вона видала смішок.

— Зустрічаюсь з Максом.

— Правда? – вона раптом стала серйознішою. – Ви нарешті помирилися?

— Звідки ти знала, що ми сварилися? – я здивовано подивився на дружину.

— Ну, раніше в тебе був хоч один друг, ви хоч раз на тиждень десь ходили разом. – Марина усміхнулася, – Та й відкликався ти про нього завжди тільки добре. А останні місяці з усією цією історією став угрюмий, про Макса ні слова... Я подумала, що ти через свій стан його образив чи щось таке.

— Якась ти надто прозорлива... – я трохи прижмурив очі, з-під лоба поглядаючи на дружину.

— Рада за тебе, – вона поклала мені руку на плече і усміхнулася. – Розважтесь там як слід!

— І ти навіть не проти, що я прийду зовсім п’яний?

— Знаєш, мене не стільки турбувало що ти приходиш п’яний, скільки те, що ти не завжди приходиш... – раптом зізналася вона. – Очікування — найгірша річ...

— Тобто, краще б я завжди приходив, і не важливо о котрій, в якому стані?

— Авжеж, це важливо, але... Невже ти думаєш, що я б бісилася, якби знала, що ти дійсно з друзями? Я ж натомість завжди думала про твою коханку...

Я дивився на свою дружину і бачив її сум. Я завдав їй так багато шкоди за всі ці роки. Може ще тоді нам просто варто було ось так відверто говорити... Казати все, що ми відчували, думали, робили... Може тоді все б не дійшло до зради? Хоча.. Я не можу сказати, що не дійшло б... Барбі. Я дійсно був закоханий в неї.

Зараз же я не знаю, що відчуваю.

Мені все ще хочеться забрати її у Максима, але тепер я починаю думати, що це вже не так схоже на кохання в його справжньому вигляді.

— Знаєш, зараз я б хотів спробувати все виправити...

— Знаю. Але поки що я не готова дати тобі ту відповідь, яку ти хочеш почути... – вона опустила очі, а потім знов подивилася на мене. – Але це не значить, що я тебе більше не кохаю... Для мене ти завжди був єдиним, з ким би я хотіла провести все своє життя...

—...Таки приїхав! – Костя простягнув мені руку.

— Таки приїхав... – я усміхнувся і потиснув його руку, після чого сів напроти.

Костя обрав кутовий столик, який майже не видно з більшості ракурсів зали.

— Привітався з хлопцями, дівчатами?

— Ага... – я кивнув. – Давно мене тут не було...

Це місце викликало ностальгію. Я прийшов сюди ще зовсім зелений... Був офіціантом, прямо як Барбі зараз. Нічого не вмів, ні в чому не розбирався... Цей бар був п’ятим в мережі і тоді саме відкривався. Я ще вчився в університеті, але то вже був п’ятий курс і заочка. до цього працював у ресторані батька...