Частина 9

Саша

- Славік мені сказав, що одна з дівчат ледве на ногах трималася! Саша! Це правда? - , батько ходив злий довкола столу за яким Саша зі всіх сил намагалася зберегти Іринкін секрет і не розплакатися прямо перед ним.

Водій відразу відзвітувався Ярославу, що дівчата не тверезі, тому отримав наказ привести Сашу додому. Щоб не викликати ніяких підозр Саша погодилася. Однак весь час дивилася на екран телефону, де будь якої миті могла зателефонувати Ліля.

- Я випила тільки два пива. А те, що одна з моїх подруг ледве трималася на ногах Славіка взагалі не мало б хвилювати. 

- Ти розумієш, що це ліс! Там купа п'ятих студентів. Можливо хтось навіть наркотики вживав., - батько присів біля неї та взяв її за руку: - Сашуня, я не переживу, якщо з тобою щось трапиться.

- Я люблю тебе тату!, - дівчина розплакалася і зі всією силою обійняла батька.

- Тихо. Тихо, моя хороша., - почав заспокоювати її збентежений батько.: - Я не хотів на тебе сварити. Можливо трошки перегнув палку. Я дуже хвилююся.
- Таточку. Таточку, ти навіть не уявляєш...., - хотіла все розповісти, але змусила себе зупинитися.: - Я тебе дуже люблю!

Ліля

- Саша, Ярослав наказав привести тебе додому., - проговорив водій вже під'їжджаючи до гуртожитку.
- Ми з ним домовилися, що я ночую тут., - здивовано промовила Саша.
- Новий наказ. Тому, будь ласка не виходь з авто, що б мені не довелося телефонувати до боса.
Саша хотіла почати сперечатися, але Ліля нахилилася до її вуха і прошепотіла:
- Краще не треба. Зараз головне Іру доставити в кімнату.
- Ябіда! Допоможи дівчатам дійти до кімнати. Я чекатиму на тебе тут., - промовила Саша, що б не викликати лишніх підозр.

Вахтерша помітивши напівпритомну дівчину, яка ледве трималася на ногах і дорослого чужого чоловіка відразу вийшла до них:
-О! Насвяткувалися! А куди це ви намилилися? Прошу писати пояснювальну записку завідувачу гуртожитку за свій стан. А вам чоловіче, тут взагалі нема що роботи.
Поки Ліля думала, що б збрехати, Славік дістав 500 грн:
- Не треба ніяких пояснювальних. А я тільки допоможу дівчині дійти до кімнати.
Хвилина вагання.
- Пояснювальних не буде. Але дівчина дійде сама.
- Дякую вам. Ми впораємося., - проговорила Ліля до Славіка. Взяла подругу під руку і вони попрямували до кімнати.
- Ще трошки і ми будемо на місці.
- Дякую, що допомогли, - по Іриних очах котилися сльози: - Що не лишили мене там.
- Що ти таке кажеш?! Не треба дякувати. Давай я допоможу тобі скинути речі.

Іра

Все тіло боліло. Випивши знеболююче, що Ліля найшла в себе в аптечці Іра спробувала при кинутися, що вона спить.
"Леонід! Льоня! Як він міг! Я не вірю! Ненавиджу його! Я ненавиджу себе!",- подумки кричала Іринка.
Їй не хотілося жити. Хотілося забутися. Заснути і більше ніколи не прокидатися.
"Якщо дізнаються батьки що сталося, то вони не зможуть це пережити",- думка яка не давала їй спокою цілу ніч.
Іринка не спала. Вона уважно прислуховувалася до дихання сусідки і коли та нарешті під ранок заснула, то тихо встала з ліжка, вдягнулася, взяла, ще з вчорашнього вечора наготовлену дорожню сумку і повна впевненості, що більше ніколи сюди не повернеться покинула кімнату.