Частина 2

Саша

Після закінчення пари Іван Сергійович, або як його пам'ятала з Риму Саша, просто Ваня, швидко зібрав речі і поспішив покинути аудиторію.

- Ти куди?, - почула Іринкін голос за спиною. : - Ти не підеш з нами обідати?

Нічого не відповівши Саша поспішила наздогнати викладача.

- Ти нічого не хочеш мені пояснити?, - перехопила його на сходах.

- Не тут. Не зараз.

- А коли? Ти зник! Я не знала що думати? І раптом ти виявляєшся моїм викладачем!

- Тихіше, прошу. ,- відтягнувши дівчину в порожню аудиторію Ваня продовжив: - Мене звільнять, якщо дізнаються, що у мене зв'язок із студенткою.

- Я тобі про себе все розповіла ще на початку стосунків. А тепер говориш мені про роман студентки і викладача., - голос її тремтів: - Змусив мене повірити, що я сама все зруйнувала.

- Сашуню, тихіше. Прошу., - Ваня виглянув за двері. Почалася наступна пара, тому коридори вже були порожні: - Я закохався. Втратив голову відразу, як ти повернулася що б взяти сумку.

- І тому брехав мені майже два місяці? Ваня, як ти міг?

Нічого не відповівши чоловік притиснув її до стіни аудиторії й пристрасно поцілував.

- Я весь час думав про тебе. Ти мені ночами снилася. Я боягуз. Пробач., - шепотів їй на вушко між поцілунками.: - Кохана! Єдина!

- Ти мене обманув, - без сил прошепотіла Олександра.

- Пробач, кохана. Пробач. , - вкриваючи по черзі поцілунками кожну її руку шепотів Іван.

- Як я можу зараз тобі вірити?

- Сашуня, я кохаю тебе. Покохав з першого погляду. А коли дізнався що ти студентка ЛНУ, то був ще тоді впевнений, що ніколи не повернуся до України. І ми будемо разом в Італії., - обійняв її міцно: - А потім прийшов лист від ректор, що програма, по якій мене відправили, більше не буде спонсоруватися, бо визнана, як не рентабельна. І я мав повернутися. Мені було соромно тоді тобі зізнатися, що я невдаха! І я почав всіляко провокувати сварки, в надії, що ти мене покинеш. А ти терпіла. Дівчинка моя, мені було соромно зізнатися, що я не науковець, який розробляє нові стратегії економічного зростання, а звичайний невдаха, який нічого не досяг.
- Я кохаю тебе. Як ти міг подумати, що я тебе не буду підтримувати?, - і відповіла на його поцілунок.

Іра

- Ти куди? - спитала вона подругу, коли та раптом зірвалася з місця.: - Ти не підеш з нами обідати?

Саша вибігла з кабінету нічого не відповівши.

- Чекаємо її?, - перепитала Лілю.

- Я не знаю куди вона побігла. Вона нічого не сказала. , - збираючи речі відповіла дівчина: - Я їй напишу смс, що ми в їдальні. Не вмирати ж нам з голоду.

- Я здаюся. Я довго чекала. Давай розказуй, що у вас з Тарасом?, - раптово запитала Іринка в їдальні.

Ледь не захлинулася чаєм подруга дивилася на неї переляканим поглядом.

- Що ти на мене так дивишся? Невже ти правда думала, що я нічого не помічу.

- Всі знають?, - злякано перепитала Ліля.

- По-перше, не думаю, що всі знають. Це я між вами сиджу, тому мені якби добре видно, як ви червонієте двоє коли дивитися один на одного, коли думаєте, що всі слухають викладача. По-друге, а що тут такого? Ви класна пара! Я така щаслива за вас!

- Аякже, класна, - Ліля нагнулася в притик до Іри, що б ніхто не почув: - А ті дурнуваті його футболки теж класні? Або сережка у вусі?

- І що? Але ж він тобі явно подобається. Ліля, я такого від тебе не чекала, - Іра здивовано глянула на подругу, ніби вперше її бачила.

- Не треба так на мене дивитися! , - Ліля глянула подрузі просто у вічі: - Коли ми двоє, то здається, що все чудово. Але він дивак! Це всі знають! Ти б з таким зустрічалася? З хлопцем, в якого прізвисько: "Дрищь"?

- Ліля, перестань.

- Легко судити зі сторони. Але коли ми гуляємо разом, то я не можу впоратися з думкою, що на нас всі дивляться і тикають пальцем. Тому знаєш що, не треба пхати носа в чужі справи! , - встала і пішла.

"Отакої., - роздумувала Іринка доїдаючи обід, - Ця дурепа може втратити класного хлопця, лише через те, що не може впоратися зі своїми комплексами".

Без тіні образи на подругу, Іринка дістала телефон, знайшла в контактах Лілю і написала: " З Тарасиком - я б змогла зустрічатися! Але на жаль, він крім тебе нікого з першого курсу не помічає."- відправити.

Ліля

Вибігши зі столової їй стало дуже соромно, що вона зірвалася на Іринку. Адже подруга не винна в її невпевненості. Кілька тижнів тому, після чудової прогулянки, коли Тарас провів її до зупинки автобуса хлопець запитав:

- Чому ти не хочеш, що я тебе провів до гуртожитку?

- Я не "не хочу", - дівчина не була готова до цього запитання, тому імпровізувала на ходу: - Просто тобі потім треба буде вертатися назад. Це не раціонально.

- А хіба почуття можуть бути раціональними?, - хлопець тримав її руки у своїх ладонях, що б зігріти: - Я хочу з тобою по максимуму проводити часу разом.

- Ми вже це обговорювали. Я не з тих, хто виставляє своє особисте життя на показ.

- Мені здається, що ти просто не хочеш що б нас бачили разом, - перебив її хлопець.

Ліля цих слів не чекала. Вона панічно боялася, що Тарас може здогадатися, що вона його соромиться.

- Але я зачекаю. Коли ти повіриш, що я до тебе дуже серйозно відношуся, то не буде причин для хвилювання. Я знаю, що репутація для дівчини понад усе. Мене з дитинства вчили, що потрібно бути лицарем. І відповідати за свої наміри перед дівчиною. Лілічка, я серйозний хлопець. З серйозними намірами. Знай., - і посміхнувся до неї ніжною усмішкою.

Зрозумівши, що Тарас не здогадується про її страхи дівчина його обійняла:

- Ти дуже хороший,- поговорила Ліля насолоджуючись ніжними обіймами хлопця. "Ну чому я така дурна? Чому?"