Барви життя

Частина 5

Ліля

Не великий кабінет, заставлений з верху до низу папками з документами, комп’ютерний стіл і вазон з орхідеєю, подарунком на восьме березня, і все. Так виглядав робочий кабінет Лілі вже упродовж майже п’яти років. Навіть вікна не було. Посада її звалася по модному «фінансовий аналітик».

Одна з ламп, які заміняли їй сонячне світло, почала миготіти.

- Блін. – відірвала від екрана комп’ютера очі, потерла їх рукою і потягнулася до робочого телефону: - Алло. Пришлість до мене, будь ласка, електрика. Дякую.

Відклала телефон і повернулася до роботи, однак миготіння лампи не давало зосередитися.

Наливши собі в автоматі кави Ліля присіла за стіл і мимоволі поринула у спогади.

 

 

- Алло. Так. Я хотіла ще раз подякувати, за те, що ти попросила за мене Ярослава. Дуже дякую.

- Перестань. Тато казав, що ти класно справляєшся. Чому не хотіла працювати з дому? – почувся щасливий Сашин голос з іншої сторони телефону. : - Ти хіба вже не маєш народити з дня на день?

- Мені ще потрібно звіт доробити. І ще по аналітиці кілька графіків. Але тобі навряд це цікаво.- втомленим голосом вимовила Ліля.

- По твоєму голосі,  я б сказала, що єдине, що тобі зараз треба, це ліжко. – стривожено проговорила Олександра.

- Обов’язково ляжу, відразу після того, що доберуся до квартири. Папа.

- Ти ще не вдома? Ліля вже пів на одинадцяту вечора! Обов’язково мені зателефонуй як доберешся.

- Добре, матусю. Я вже майже біля будинку. Цілую. Папа. – і відключила телефон.

Ліля могла скористатися дозволом Ярослава і попрацювати з дому, або взагалі піти на лікарняний, однак погляд, яким на неї дивилася кожного разу її керівничка, діяв на дівчину, як холодний душ.

В офісі всі трималися від неї відокремлено: «Подружка директорської доньки», «По блату».

Спочатку чекала, що ставлення колег зміниться, після того, як вони помітять, що вона працює зі всіма на рівні, і навіть залюбки лишається довше та  бере додаткову роботу.

Отож, тепер обов’язків у неї тепер було найбільше у відділі, а колектив її так і не прийняв.

Підіймаючись по сходах у квартиру, яку вони знімають з Іринкою, дівчина відчула, що її почало тягнути в низу живота.

«Завтра точно візьму таксі, якщо знову в маршрутці будуть тільки стоячі місця».

Не встигнувши ступити ще крок, як гострий біль підкосив її на коліна.

-А!, - закричала дівчина тримаючись за низ живота, стоячи на вколікши на кам’яних сходах.

Сили піднятись  на рівні ноги у неї не було. Холодний піт котився по її обличчю.

«Донечко, ти вирішила з’явитися на світ трошки раніше? Потерпи ще трошки. Будь ласка. Твоя дурнувата матуся більше не буде засиджуватися так довго на роботі. Будь ласка.»

Біль відпустив, але піт продовжував стікати по обличчю. Скориставшись моментом, дівчина дістала телефон, добре, що поклала його в кишеню, а не в сумку, й хотіла набрати швидку. Однак новий сильний імпульс болю, який пронизував її тіло, не дав втримати телефон в руках.

«О, ні…» - єдине що встигла подумати Ліля, коли її очі почали повільно закриватися.

 

Відчула холодні липкі руки на своєму обличчі і сильний запах алкоголю. Повільно приходячи до тями почала розрізняти голоси:

- Ти викликав ?! Де вони!? Вона не приходить до тями! Паняночко! Отямтеся! , - чоловік з сильним перегаром старався привести її до тями.

- Відкрила очі! Кісіль, вона відкрила очі!- закричав інший чоловік, який стояв біля вхідних дверей і виглядав швидку.: - Бачу. Їдуть! Ау! Це сюди. Вона тут.

 

Далі яскраве світло, яке постійно миготить в очі та метушня людей.

 

Отямившись  дівчина спочатку не могла розібрати де знаходиться.

Занадто біла кімната, а біля неї ще три ліжка. В голові шуміло. Раптовий плач дитини вивів її з заціпеніння.

Різко сівши, вона відчула, як різкий  біль змусив її лягти назад.

- Не сідай так різко. Я покличу мед сестру.,- проговорила турботливим голосом жінка, яка кормила немовля.

 

- Прокинулася нарешті. Як почуваєшся? Більше не роби таких різких рухів, а то доведеться на тиждень довше лишити тебе тут. – турботливо проговорила пишна жінка в білому халаті.

- Де моя Вірочка? Де донечка? – по щоках почали котитися сльози.

- Жива! Жива твоя дівчинка. Не плач. Вона просто спить. Зараз я тобі її принесу, якщо вона прокинулася. Біля неї весь час чергують дві жіночки. Напевно ваші подруги. – нагнувшись над вухом жіночка додала: - У вигляді виключення, головний лікар дозволив їм тут знаходитися.

«Саша. Я її розцілую при зустрічі» - вперше заперіод знайомства з Олександрою, Ліля була щаслива, що подруга достатньо багата, що б їй робили «виключення».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше