Частина 9

Іра

- Мені потрібно тобі зізнатися в дечому дуже важливому. Я зрозумію, якщо ти більше не хотітимеш мене бачити.
- Не зрозумів. Що сталося?
- Навіть не знаю з чого почати. Впевнена, коли ти почуєш першу правду, то друга стане вже абсолютно не актуальна. Але менше з тим. – вона підійшла до столу та одним махом випила вже холодну каву.
Цей вчинок остаточно збив Тараса з пантелику. Чоловік хотів щось сказати, але не знайшов жодного слова, що могло б якось прояснити ситуацію.
Іра пильно дивилася на нього і від її погляду йому стало моторошно.
- Ірусику, що сталося? Тобі не добре? Я нічого не розумію.
- Не буду тягнути, бо з кожною хвилиною варіант утекти сьогодні ж до Варшави мені здається все більше привабливим. Почну з головного. Ти сиди, не вставай. – Тарас хотів підійти до неї, що б мати змогу взяти її за руку, але вирішив підкоритися й присів з іншої сторони сталу, де не міг до неї дотягнутися: - Десять років тому ти розірвав помовку з Лілію і поїхав у Європу викинувши телефон. А через два, або три, чесно я вже не пам'ятаю точно, виявилося, що вона вагітна. Від тебе. Твої бабуся з дідусем все знали, але вигнали її, коли та прийшла до них в пошуках тебе. Вашу доньку звіть Віра. Добра і розумна дівчинка. Я її хрещена. – проговорила на одному подиху.
Чоловік, що сидів навпроти спочатку зблід, але швидко взяв себе в руки.
- Чому ти вирішила зараз мені про це розповісти? – низьким голосом проговорив Тарас, що з кожною секундою сильніше стискав кулаки, які лежали на столі.
- Я хотіла тобі все відразу розказати. Але Ліля мені заборонила. І я по дурості погодилася.Однак, як я вже раніше говорила, ваша донька дуже розумна, отож якимось чином дізналася правду. І Ліля вирішила сьогодні рано поставити мене перед фактом, що познайомить вас. – простягнула в сторону чоловіка білий листок.: - Тут адреса, де вони живуть.
Встала на ноги, розвернулася і мовчки пішла в спальню.
Закриваючи за собою двері, Іра розуміла, що на цьому їх стосунки завершені. Він не пробачить їй брехні. Не зможе.
- От і казочці кінець. – проговорила жінка сама до себе застеляючи ліжко.
- Як ти могла приховувати це від мене?! – з грюкотом Тарас відкрив двері. Від несподіванки Ірина аж підстрибнула.: - Розвернулася і пішла? Ось так просто? Для тебе все так просто? Я кохаю тебе! Я не вмію виключати серце по команді. Може підкажеш мені, як це зробити?!
Жінка здивовано повернулася в його сторону. Вона не була готова, що він, після всього, що вона тільки що йому розповіла, буде зізнаватися їй в коханні.
- Я думала, що ти мене бачити не захочеш? – прошепотіла вона.: - Тому і пішла.
- Як це працює у твоїй голові? Вранці ми кохалися, я зізнавався тобі у вічному коханні, а потім за раптом розлюбив? Я страшенно злий на тебе! Це правда. Ти вчинила абсолютно не правильно. Я зараз їду до Лілі та все з'ясую. Але я кохаю тебе. Кохаю! А ти ось так просто, розвертаєшся та йдеш?
- Я тебе безмежно кохаю! Більше за життя! – плачучи жінка побігла в його обійми.
Чоловік міцно притис її до себе і довго не відпускав.
- Я подумала, що ти не пробачиш мені, що я брехала тобі. – крізь ридання проговорила жінка.
- Приховувала правду. – поправив її чоловік. – Ти мені не брехала. Іра, - відсторонив її від себе так, що б мати змогу поглянути їй у вічі: - Ти не маєш розплачуватися, за наше з Лілію минуле. Я швидко зрозумів, що тоді був закоханий в образ, який сам собі придумав і був переконаний, що все в минулому. Але виявилося, що у нас є донька. Це лише між мною та нею.
Тарас з нехотя відпустив Іру з обіймів, підійшов до вже ідеально застеленого ліжка, сів та схилив руки на голову.
- Я не можу повірити, що мої баба з дідом були здатні вигнати вагітну дівчину. Відмовитися від свого правнука. Мені нічого не розповідати. Ір, - подивився він на неї мокрими очима, з яких здавалося зараз потечуть сльози : - Коли моя баба помирала, то вона, коли була при смерті, благала, що я її пробачив та зв'язався з Лілію. Я подумав, що вона марить. Що вона не може пробачити собі, що розстроїла наше весілля та думає, що я не щасливий. А тоді, я вже викинув Лілію зі свого серця. Який же я дурень. А діда, після бабиної смерті, розбив параліч. За що життя так зі мною?
Іра підійшла та мовчки присіла біля коханого.
- Ти казала, що маєш дві правди. Мені варто боятися? – спробував усміхнутися, але вийшла гримаса.
- Я й забула. – чесно зізналася Іринка встаючи на ноги.
Підійшла до вікна і відкрила його навстіж, хоча у квартирі працював кондиціонер і потреби в провітрені не було. Хвиля холодного повітря пробрала до кісток.
- Іра, ти простудишся. Зима на вулиці. – швидко зреагувавши, Тарас підвівся і закрив вікно.
Жінка, яка досі була вдягнену в легеньку нічну сорочку лише посміхнулася, але не заперечувала.
- Ми з тобою ніколи не говорили, чи хочеш ти ще дітей. – повільно почала Ірина, пильно вдивляючись в горизонт.: - У тебе є чудові донька і син. Точніше дві доньки. Але раптом ти захочеш ще.
- Раптом? – нічого не розуміючи перепитав чоловік.
- Річ у тому, що я не здатна народити дитину. Одним словом – я безплідна. І випереджаючи всі питання відразу кажу: я точно знаю, перевірялася в багатьох лікарів і шансів нуль.
-Ірусику, - чоловік ніжно обійняв її ззаду за плечі та нічого не говорячи поцілував у волосся.
- Ти точно справжній, а не витвір моїх фантазій? – обіймаючи його за руку та спираючись в його підкачане тіло Іра закрила очі, вдихаючи аромат його туалетної води.
- Кохаю тебе. – тихо прошепотів на вухо Тарас.

- Цей будинок. Не знаю на скільки буде доречно, якщо я піду з тобою. – проговорила в авто, коли вони під'їхали від Ліліного будиноку.
- Мені може знадобитися твоя підтримка. – чесно відповів чоловік, руки якого міцно стискали кермо.

Ліля
- Вони вже під'їхали. Зараз здійсняться всі твої мрії. – крізь зуби проговорила до доньки.
- Ліля – шикнула до неї мама.
- Що Ліля? Я їй до ніг все життя поклала, а вона зациклилася на донереві сперми. От зараз і познайомиться.
- Ану замовчи! – гучний бас батька трохи привів її до тями.
Заплакана Віра, яка сиділа на кухні біля бабусі вся трусилася від хвилювання.
У двері задзвонили.
- Я відкрию.

У дверях стояли Тарас з Іринкою. В цьому, тепер чужому для неї чоловікові, було майже не реально впізнати того худорлявого хлопчака. Спочатку вона хотіла прогнати Іру, але замість того кинулася їй в обійми.
- Все буде добре. – щиро співчуваючи подрузі Іра її міцно обійняла.
- Привіт. – через кілька секунд проговорила спустошеним голосом жінка до Тараса.
- Привіт. Можна нам зайти?
- Звичайно.
В коридорі вже стояла злякана худорлява дівчинка в сукні у клітинку. Її очі були спухлими від сліз. Від переживання вона перебирала пальцями на руках. Віра тихо спостерігала за дорослими, боячись промовити слово.
- Це Віра. – не знаючи, як почати розмову промовила Ліля.
- Ви мій тато? – несподівано впевненим голосом запитала дівчинка.
- Так. – коротко промовив Тарас не розуміючи, що він має говорити та робити, що б не злякати дитину. Йому хотілося негайно підійти та обійняти її, але він боявся що дівчинка втече від нього.
- Чому ви не одружилися з моєю мамою? – задавала підготовлені ще з дитячого садочку питання Віра.
- Ми планували. Однак зрозуміли, що абсолютно не підходимо один одному. Ми надто різні. – Тарас зрозумів, що Віра доросла не по роках, тому не потрібно з нею сюсюкатися.
- Я вам була не потрібна? Ви мене не хотіли?
- Я не знав про тебе до сьогоднішнього ранку.
- І що далі?
- Я буду все життя старатися заслужити твоє прощення. Мені немає виправдання. Я тепер тебе ніколи не покину.
Після цих слів дівчинка зірвалася з місця і швидко побігла до чоловіка, який досі стояв у дверях. Вона обійняла його шию своїми тонесенькими ручками так міцно, як тільки могла.
Залишивши батька з донькою самих, Ліля запропонувала Ірі чаю.
- Я готова була тебе прибити сьогодні рано. Кажу чесно. – перервала гнітючу тишу Ірина.
- Мені так соромно. Ти навіть не уявляєш. Пробач мені. Я така дурна. Від стресу я себе не контролювала. Артема з матюками вигнала з квартири, коли той хотів мене заспокоїти. Тобі нагрубила. На дитину накричала. Я ніби зійшла з розуму. – несподівано вона піднялася на ноги та попрямувала в сторону холодильника: - Виливай той чай. І навіть не думай сперечатися. – проговорила дістаючи плашку рому.