Барви життя

Частина 10.3

Ліля


- Але я вже не дитина. Не розумію чому ніхто не хоче мені пояснити причини раптового завершення відпустки. – склавши руки скиглила Віра в літаку, який летів з Праги до Львова.
- Дорослі виховані люди не пхають свого носа у чужі справи. Так що вибирай: ти дитина, або не вихована доросла?
Віра лише покосилася на маму і нічого не відповіла.
Зрозумівши, що донька нарешті заспокоїлася, Ліля відкрила книгу, яку купила в аеропорті навмисне що б почитати в літаку і перестати думати про Іринку, та почала читати.
- Вона по англійські. – знов буркнув голос Віри, якій стало цікаво що це так уважно читає її мама.
- Так, по англійські. Я дуже пишаюся собою, що можу читати книги в оригіналі. Саме для цього  і відправила тебе на курси іноземної мови, які ти вперто не хочеш відвідувати.
- Я вивчу розмовну англійську із серіалів. А ту англійську, яку вчать на курсах, місцеві жителі давно не вживають.
- Твої вчителі в школі так не думають. А тепер не заважай мені.
- Дай свій телефон, бо мій розрядився.
- Він в режимі польоту. – коротко відказала Ліля, яка паралельно діставала із сумки телефон.
- Я фото подивлюся. Добре що хоча б летіти не довго.
Ліля глянула на надуте обличчя доньки, яка вже завзято видаляла фото, на яких, як вона була переконана не вдало вийшла, та усміхнулася. Її донька ще така маленька. Нехай вона завжди лишається таким маленьким смішним надутим їжачком, адже вона її безмежно любить.

- Маам! Тут Іра дзвонить! – принесла вже вдома донька Лілі телефон.
- Алло. – спокійно відповіла Ліля.
- Де твій телефон? Чому ти досі поза зоною? – голос Іринки був стривожений і знервований.
- Віра розрядила його і він на зарядці. Ми вдома, нема чого так нервуватися.
- Сашка не може до тебе додзвонитися і подзвонила до мене. У неї чоловік під слідством. Негайно зателефонуй їй.
- Андрій під слідством?!
- А ти знаєш ще одного її чоловіка? Вона дуже просила що б ти з нею зв'язалася.
- Добре, папа. – і Ліля швидко вибила.

Включивши телефон Ліля побачила десять пропущених від Олександри і швидко набрала подругу.
- Алло! – та негайно відповіла: - Іра сказала, що ви з Вірою повернулися до Львова. Я вже майже біля вашого будинку. Ви вдома? – протараторила Саша в трубку.
- Тільки що приїхали додому. Саша, що сталося?
- Не телефонна розмова. Буду за п'ять хвилин. – і повисла тиша.


Відкривши подрузі двері Ліля її не впізнала.
Саша була вдягнена у спортивний костюм, на голові у неї був хвіст, що б приховати брудну голову, а на обличчі не було навіть натяку на макіяж.
Це був справжній шок побачити Сашу таку, тому що та навіть під час народження синів виглядала шикарно: «Що б не злякати сина своїм виглядом» - завжди говорила вона.
- Привіт. Зі мною все ок, не треба на мене так дивитися. – проговорила швидко жінка в руках у якої було два великі пакети.
Ліля ще нічого не встигла сказати, як Саша відразу пішла на кухню.
- Сашенька, доброго дня – почала було мама Віра, але схаменулася не закінчивши фрази: - Дитинко, що з тобою?
- У мого чоловіка великі неприємності. Мені зараз не до зовнішнього вигляду.
- Захворів? – мама Віра взялася за серце.
- Мамо, Андрій здоровий. Проблеми на роботі. Залиште нас, будь ласка, самих. – проговорила у дверях Ліля.
- Краще йдіть у нашу з дідом спальню. Він на шаховому турнірі до вечора, а я тут вам приготую щось поїсти, тому що бачу що Саша навряд їла сьогодні.
- Дуже дякую – щиро зі сльозами на очах промовила Саша, яка від самого затримання чоловіка нічого не їла і тільки зараз вперше згадала про їжу.



Саша

Вона встигла завернути за ріг вулиці, як її оминув цілий кортеж машин з мигалками.
Коли вони завернули на вулицю, де знаходився їх з Андрієм будинок то включився заглушливий шум серен.
Жінка сама з собою боролася, що б не розвернути авто і не поїхати назад додому. Але останні слова чоловіка:
- Ти зможеш мені допомогти, тільки якщо будеш слухати мене і не чинити на свій розсуд. Я не зможу спокійно жити далі, якщо знатиму що ти, Матвій і Олег не мають того рівня життя, на яке ви заслуговуєте. Туму їдь! Давай! – і міцно її поцілував на прощання.

- Андрій під слідством у звинуваченні відмивання грошей. І це правдиві звинувачення. Отож, коли і на скільки його посадять, це лише питання часу. – сівши на підлогу в спальні батьків Лілі почала Саша: - Я сьогодні говорила з його адвокатом, адже поки що мені не можна до чоловіка, тому це стовідсоткова інформація.
- Бідолашна. А що з малими твоїми?
- Приїхали батьки Андрія. Вони подивляться за Олегом і Матвієм поки я не зможу сама. Але зараз не про дітей. Я не для того шукала тебе, що б поплакатися.  Андрій передав мені через адвоката точний план, згідно з яким я маю діяти, що б від фірми не відмовилися топові клієнти.
- Як ти зараз можеш думати про фірму?
- Дівчаточка, - в кімнату повільно зайшла мама Віра із тацею: - Тут що б ви перекусили. Тримайте. Все, я йду і не буду вам заважати.
- Дуже дякую. – коли двері закрилися Саша продовжила, паралельно жуючи відбивну: - А про що мені думати? Я кричала і перелічувала варіанти, як врятувати чоловіка в адвоката. В результаті ми прийшли до того з чого почали. Андрій сяде в будь-якому випадку, а чи фірма залишиться на плаву чи ні, тепер залежить тільки від мене.
Детально розповівши що до чого, Саша нарешті перейшла до головного:
- Отож, план Андрія такий. Я стаю керівником фірми, й під чітким його керівництвом стараюся всіх переконати, що тимчасова відсутність Андрія ніяк не вплине на якість послуг, що ми надаємо. Головний менеджер, Андрій йому довіряє на всі сто, керує менеджерським відділом і тримає під котролем відділ збуту і постачання. А ти – займаєш місце фінансового директора і керуєш бухгалтерією, статистикою і рештою фінансових структур фірми.
- Я? Ти з глузду з'їхала? Я не впораюся! Ні! Нізащо.
- Може тоді запросити місце тому, хто здав мого чоловіка податковій?
- Але чому я?
- Тому що ти працюєш на фірмі десять років. Знаєш все в доль і в поперек там. Працювала у кожному з тих відділів. І найголовніше – я тобі довіряю. Я не зможу впоратися, якщо буду сама.
- А раптом у мене не вийде?
- Досить вже сидіти у своїй комірчині. Всі знають, що ти сильний спеціаліст, тому і роботи у тебе більше всіх. Настав час показати себе. Згодна?
- Звичайно вона згодна! – залетіла в кімнату Віра, яка підслухувала все під дверима.
- Віра! – почала було Ліля.: - Підслуховувати дуже не гарно.
- Не Вірай! Ти себе не дооцінюєш! У тебе вийде. І не дивися на мене так, якби я не підслуховувала, то ти б нічого мені не розповіла. Мамо, ти впораєшся. 
Ліля обійняла міцно доньку і відповіла:
- Я згодна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше