Барви життя

Розділ 4. Коли кольори складаються в картину Частина 1

Саша
- Алло. Так, ми припиняємо співпрацю з минулим постачальником. Що значить чому? Ви газет не читаєте? Отож-бо! Я чекаю до кінця дня в себе на столі теки з комерційними пропозиціями. – не дочекавшись відповіді Саша знервовано натиснула вибити на телефоні і екран погас.
Відкинувшись на бильце крісла і прикривши на мить очі жінка подумки перебирала перелік справ, які чекають на неї сьогодні.
- Олександра Ярославівна, до вас прийшов старший по рекламі. Пускати? – почула вона оксамитовий голос своєї секретарки через телефон.
Бувши жінкою її мало цікавила миловидність секретаря, але вміння точно виконувати накази і не писклявий голос тепер Саша цінувала понад усе. От і зараз, раптове повідомлення не вивело її з розслабленого стану.
- Нехай прямує в конференц-зал. За п’ять хвилин підійду. – проговорила спокійним тоном не розкриваючи очей.


Дозволивши собі ще дві хвилин відпочинку жінка піднялася зі шкіряного крісла та попрямувала до дверей. Однак проходячи повз велике дзеркало в кабінеті застигла та з сумом критично розглянула своє відображення.
На неї втомленим погаслим поглядом дивилася доросла жінка, в якої від життєрадісної молодої двадцятилітньої дівчинки тепер лишилося лише ім’я. Обличчя від частих недосипань і мружень в екран комп’ютера вкрилося дрібними зморшками біля очей. Не вдало вколений батокс змінив тепер форму її губ і вони здавалися не природно великими у порівнянні з акуратним носиком. З віком жінка почала надавати перевагу елегантному стилю одягу і тепер майже весь її гардероб складав бренд Chanel.
- Каре однозначно було вдалою ідеєю. Мінус п’ять років так точно, - проговорила сама до себе поправляючи макіяж.
Ще раз критично оглянула себе в дзеркало і поцокала десяти сантиметровими шпильками в напрямку конференц-залу. Саша максимально хотіла залишатися молодою, однак боротися з часом не могла.

За п’ять хвилин презентації Саша з упевненістю виголосила, що це не годиться і треба все переробити. Працівники без зволікання покинули конференц-зал і поспішили виконувати.
« А десять років тому я була переконана що не впораюся» - попиваючи повільно каву в кріслі голови компанії жінка поринула в спогади.

- Суд приговорює вас до п’ятнадцяти років позбавлення волі – пролунали слова судді як грім серед ясного неба.
- П’ятнадцять!? Він що пів країни продав?! – не своїм голосом закричала вона до судді.
В ту мить на неї повернули голову всі хто знаходився в залі суду, крім Андрія. Чоловік поклав голову на руки і з останніх сил старався не заплакати.
- Ми будемо боротися! Це не справедливо! Вбивць садять на п’ять років! Що ви за суддя такий!? – кричала Саша незважаючи на те, що два офіцери силою старалися вивести її з зали суду.
Після цього її життя остаточно перестало бути таким, як раніше.
Два роки вона прожила ніби у фільмі "День сурка":
1. Подати чергову апеляцію про перегляд справи.
2. Принести Андрію звітність за минулий день, отримати настанови та наганяй.
3. Вдавати на роботі, що вона знає, що робить.
І приблизно за два роки після суду над чоловіком, Саша вперше читаючи звіт, який їй приносили кожного вечора, зрозуміла, що вона розуміє значення всіх показників та може вступати в дебати з Андрієм стосовно тактик та стратегій розвитку фірми.

Повернувшись зі спогадів Саша дістала телефон та набрала Матвія:
- Так! – щось жуючи відповів хлопець.
- Поїдете з Олежиком сьогодні разом зі мною до батька?
- Канєшно! Лізку теж казати, що б збирали?
- Не Лізку, а Лізу. Кажи. Я зараз буду виїжджати з фірми.
«Лізка» - згадала вона реакцію подруг і навіть в голос засміялася.

- Вагітна!? – двоє в унісон на весь зал ресторану голосно відреагували п’ять років тому Ліля з Ірою почувши новину.
- Від кого? – раптом додала Ліля.
- Тобто від кого? Від чоловіка! Від Андрія. Від кого ж ще? - спантеличено відповіла Саша, але помітивши також шоковане обличчя Іринки додала: - Ви що думали, що ми з ним тільки документи перекладаємо? Серйозно?
- При наглядачах? – прошепотіла Іринка, яка тепер згорала з цікавості.
- Іра! – голосно засміялася Саша: - Я звичайно завжди за експерименти в сексуальному житті, але займатися коханням з чоловіком при офіцерах навіть для мене занадто. За сто доларів нам з Андрієм дозволено пів годинки побути на одинці в облізлій кімнатці. Але для нас це тепер найкращі пів годинки за день.
- Андрій знає?
- Я йому вчора сказала. Він так зрадів. Чомусь переконаний, що цього разу буде дівчинка. Я дуже люблю Матвійка з Олегом, але теж хочу цього разу донечку. – вся світилася від щастя Саша.

- А працювати хто буде? – почула вона жартівливий тон Лілі за спиною.


Ліля
- Саша в себе? – єдина хто міг собі дозволити називати Олександру «Сашею» на роботі була Ліля.
- Олександра Ярославівна в конференц-залі. – тактовно та коротко відповіла секретар.

Відкривши двері Ліля застала задуману Сашу із щасливим виразом обличчя.
- А працювати хто буде?
- Ти. – показавши Лілі язика відповіла подруга.
- Впрочім, як завжди. – знизуючи плечима відповіла Ліля підходячи до стола.: - Я іду пообідати. Підеш зі мною?
- Хочу з дітьми з’їздити Андрія провідати. Зараз планувала їхати додому.
- Життя директорів відрізняється, від життя звичайних працівників. – жартівливо проговорила Ліля.
- Сказала жінка в чобітках від Джиммі Чу.
- А ти ще б хотіла, що б я тут по десять годин працювала і у валянках ходила. Куркулька!
- Лільок, не тобі розповідати, що це я відписую тобі по робочих питаннях о першій ночі. Відчуваю вигорання. Дуже хочу побути в колі сім’ї. – сумним тоном закінчила Саша.
- Я ж жартую. Їдь звичайно. Хлопцям необхідний батько. А Лізі особливо.
- Віра приїздить на цих вихідних?
- Ні. На наступні я поїду до неї у Варшаву. Віра так рвалася навчатися у Варшаві, а тепер хоче все покинути й повернутися додому. Чужа країна та чужий менталітет. Поїду її вмовляти не робити поспішних вчинків. Добре, що Іра з Тарасом можуть її інколи врозумити. Віра так ревнує Тараса до його дітей від першого шлюбу, що я дуже радію, що вирішила будувати кар’єру, а не шукати чоловіка.
- Не кажи гоп! Доречи, ти хіба не на цих вихідних мала піти з Артемом в театр? – хитро глянула на Лілю.
- Я сподівалася що ти не згадаєш. Там багато розповідати. Дуже багато. Я краще завтра зайду до тебе в кабінет на каву і все розповім, що б не затримувати тебе. Переказуй вітання чоловікові та дітям.
- Обов’язково. – поцілувала в щічку і процокотіла до виходу Саша.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше