Частина 8

Саша

- Не зрозуміла. Як це? – перепитала Олександра в адвоката чоловіка, коли той прийшов особисто повідомити їй щасливу новину.
- Це майже диво! Ми щороку подавали апеляцію і тоді коли майже повністю втратили надію, нам її задовольнили. – весело проговорив старенький чоловік в дорогому костюмі попиваючи завбачливо запропонований йому чай. :
- Олександра Ярославівно, прийміть від мене першого вітання. Ваш чоловік в кінці цього тижня стає вільною людиною. – адвокат, попри свій поважний вік, швидко відставив чашку з чаєм і потиснув жваво руку жінки.
- Це…це чудова новина. – проговорила жінка машинально.
- Оу, я розумію. Ви шоковані. Мені самому знадобилося кілька хвилин, що б повірити. Прийміть ще раз мої вітання!
- Так, трошки шокована, - засоромлено проговорила жінка, яка вже другий тиждень уникала зустрічей з чоловіком.: - Така радість! А я тут ніби заморожена. Ура! – ввімкнувши свою акторську майстерність на максимум та нарешті видала емоції на які чекав адвокат.
Гра Саші була фальшивою, однак адвокат, який упродовж вже багатьох був свідком їх з чоловіком кохання повірив.
- Мушу бігти. Ще багато людей, яким також потрібна моя допомога. – чоловік на прощання злегка поклонив голову та попрямував до дверей: - Така радість! Самому не віриться! До побачення!
- Бувайте. – сказала жінка, усмішка з обличчя якої пропала відразу, як закрилися за старим чоловіком двері.
«Ніби знущається хтось! Чому саме зараз?» - відкинулася на спинку шкіряного крісла і закрила обличчя руками.

Ліля

- Алло?! – злісно відповіла Лілія, якій вже другий день не вдається скомпонувати фінансові показники по всіх філіях, що б і стисло та інформативно.: - Алло!? Я слухаю, кажіть!
Роздратовано глянула на екран телефону, світився незнайомий номер і ніхто не відповідав.
- Алло?! Якщо вам немає чим зайнятися, це зовсім не означає, то виберіть інший номер телефону! Є люди які мають працювати! – і нервово виключила телефон.
« І так….. показник фінансової ліквідності…»
Пальці Лілії вже зі швидкістю професіонала набирали необхідні цифри, коли знову зателефонував телефон.
- Алло! – злим і знервованим тоном відказала жінка, яку знову збили з думки.
- Ого. Я напевно не зовсім вчасно. – почувся голос Олександри.
- Це ти. Я не глянула на екран. Цілий день працюю над звітом і весь час мене хтось відволікає. Щось термінове? Тільки не кажи, що хочеш додати ще якісь показники.
- По твоєму тону зрозуміло, що це небезпечно для мого життя. Ти зараз дуже зайнята?
- Ти жартуєш? Я ж тільки що сказала, що цілий день працюю над звітом. – коротко відказала Ліля.
- Це на цілий день? – не переставала жінка.
- Якщо мене весь час будуть відволікати, то це ще й на цілу ніч. – трішки пом’якшавши Ліля додала: - Щось сталося?
- Ні нічого. – якось не впевнено відказала Саша.
- Точно? – з недовірою відказала Ліля, якій стало соромно за свій тон.
- Так. – стисло відказала подруга: - Не буду тебе відволікати. – вже весело додала подруга. Папа.
І настала тиша в телефоні.
« У неї явно щось сталося. Треба до неї підійти.»
Однак поглибившись у цифри Ліля втратила відчуття часу та отямилися лише тоді, коли її секретар Оленка зайшла попрощатися.
- Ого, вже шоста вечора? – здивовано проговорила жінка.
- Майже сьома. – тихо відказала сором’язлива дівчина у скромному одязі. : - Якщо я вам ще необхідна, то я залишуся. – зляканим доном додала дівчина.
- Ні, ні. Можеш іти, я просто не очікувала що так швидко минув день. – з усмішкою додала жінка. : - Гарного вечора.
- І вам. Ще раз до-побачення. – не впевнено додала Оленка і закрила за собою двері.
Ще пів години та звіт нарешті виглядав так, що Ліля могла з відчуттям виконаної справи повернутися додому.

Зайшовши до квартири Ліля зрозуміла, що Віра дивитися у своїй кімнаті фільм.
«Завтра проговорю з нею на рахунок її майбутнього. А то вона цілими днями в інтернеті.»
Прийнявши пінну ванну жінка планувала піти спати, коли її ще з мокрим волоссям і в банному халаті застав дзвінок у двері.
Механічно глянувши на годинник, де було вказано пів на десяту вечора Ліля сердито подумала:
«Віра якихось друзів запросила на ночівлю, навіть мене не попередивши. Не бути цьому!»
- Двері!! – почувся крик доньки з-за дверей, коли дзвінок повторився.
- Я тут не дворецький. – відказала Ліля, а сама пішла відкрити двері, що б зустріти не прошеного гостя.
На превелике здивування, перед нею стояла жінка, по вигляду трішки молодша за Лілю, в джинсових штанах і темній курточці. Одяг був, на перший погляд, не дорогий, однак сумна в руках у жінки та взуття були явно класу люкс. Ліля не раз бачила подібні речі на Олександрі.
Коротке темне волосся, що ледве діставало жінці до плечей було забране за вуха, що відкривало легеньку капловухість жінки. Пухкі губи, явно не від природи, надто виділялися на фоні решти мініатюрних рис обличчя незнайомки.
- Доброго вечора. Чим можу допомогти? – стримано відказала Ліля, коли зрозуміла, що жінка переплутала квартиру.
- Лілія Олесівна? – не впевнено перепитала жінка.
- Краще просто Лілія. – машинально відказала жінка.
Після того, як незнайомка переконалася, що потрапила в правильну квартиру, погляд жінки змінився. Вона з відразою огледіла Лілю, у якої весь час спадав рушник з голови та його постійно поправляла.
- Я перепрошую, однак у мене був важкий день. Я вас не знаю, а вже майже північ. Тому, до побачення. – злісно проговорила Лілія, помітивши погляд незнайомки.
«Приперлась серед ночі та ще й міряє мене поглядом.!»
- Важкий день? – жінка видавила із себе знервований смішок.: - Цікаво. Напевно ваш чоловік сказав вам за сніданком, що у нього є коханка і вона чекає від нього дитину? Ні? Не було?
«Якась божевільна» - подумала Лілія, а сама в голос сказала:
- Десь так. До-побачення. – і хотіла закрити двері, тоді як жінка спокійним тоном, ніби говорила про погоду додала:
- Ваша донька вагітна від мого чоловіка.