Барви життя

Частина 14

- Я не прийму цієї заяви. – холодно відказала Олександра, коли Лілія принесла заяву на звільнення. : - Йди працюй.
- Це не жарт Саша. Я втомилася. Хочу більше часу проводити з Вірою. Напевно ми переїдемо зі Львова.
- Що сталося? Ти нічого мені не розповідаєш. Я зірвалася тоді на тебе телефоном. Пробач.
- Я не через це йду. Одним словом, заяву я лишаю. Бувай. – і більше не глянувши в сторону подруги вийшла.

Ще коли вони з Вірою їхали в таксі, Лілія прийняла рішення, що забагато розчарувань і не здійсненних планів у неї асоціюється зі Львовом.
- Я продаю квартири і ми поїдемо звідси. – несподівано для самої себе проговорила жінка.
- Куди? Я хочу до гір. Де буде багато вільного простору. Де я нікого не знатиму. – притулившись до матері тихо шепотіла Віра.

Продавши дві квартири, на які раніше відкладала все, що могла заробити, Лілія купила у невеличкому селі в Закарпатті закинутий санаторій.
Спочатку жінка хотіла там все зруйнувати, а на його місці побудувати маленькі котеджі, які можна було б здавати в оренду і на ті гроші жити, однак Віра запропонувала спробувати його відновити.
- Нехай сюди приїжджають не тільки ті, хто може зняти цілий будинок, але й звичайні люди, яким просто необхідно місце сили.
За два роки санаторій святкував відкриття.
- Віро! Мені необхідна твоя допомога. Чорна чи зелена?
- Фє. Вони дві такі бабські. – коротко відказала донька, оглянувши сукні, які хотіла надягнути на себе Лілія на вечірку на честь відкриття. : - Ти гарна жінка, а хочеш ходити в балахонах. Навіть не думай.
- Але це мої найкращі сукні. – засоромившись відказала жінка.
Вчора ввечері Віра повідомила матері, що запросила на відкриття хрещеного. Він сказав, що неодмінно буде, однак не один, і тепер лілія, сама не знаючи чому, не могла знайти собі місця.
- Я пишу Саші, що б вона по дорозі завернула в магазин і купила тобі щось пристойне.
- Ага. Так вона на око і вгадає з розміром. – відкинувши сукні Ліля відчула себе неначе підліток, якому немає чого вдягнути на дискотеку. Їй страшенно захотіло викинути все що було в шафі і сказати, що вона нікуди не піде. І взагалі, більше ніколи не вийде з кімнати.
- З Сашиним набитим оком можна бути певною, що ти будеш сьогодні на висоті.

Іринка з Тарасом на вечірку прибули за день, тому перші могли оцінити відпочинок у санаторії.
Парі вдалося подолати страшну кризу, яка майже довела їх до розлучення.
Коли після чергового спалаху гніву у Тараса Іринка зі всієї сили крикнула:
- Досить! Досить! Я не хочу тебе бачити! Завтра подаю заяву на розлучення і до побачення!
Іринка відразу після подачі заяви поїхала в Україну і не спілкувалася з чоловіком майже місяць взагалі. Жінка провалилася в страшну депресію і майже нічого не їла, тому навіть не здивувалася, що коли одягалася в суд що б оформити розлучення, то на ній весь одяг висів, як на вішалці.
На засідання Тарас не з’явився і його довелося перенести.
- Пробач мені. – від несподіванки вішалка з одягом, яка раніше звалася Іра, аж підстрибнула.: - Будь ласка, пробач. Я не знав де тебе шукати. Ти не брала від мене слухавку, тому я чекав аж до сьогоднішнього дня. Прошу, пробач. – чоловік впав перед нею на коліна.
Іринка гірко заплакала, хоча була вже переконана, що сліз у неї більше не залишилося.
- Ти зробив мені надто боляче. Я тобі не вірю. Відпусти мене. – безсило видьоргувала свої кістляві руки з його долонь.
- Пробач. Я кохаю тебе. Пробач.
- Пусти. – безсило промовила.
- Ніколи.
Довго вони по трошки, по міліметру, налагоджували стосунки.
Криза їх двох змінила з середини.
Однак майже через пів роки Іринка вперше прокинулася вранці з думкою, що немає у неї більше і краплини злості, або образи на чоловіка. Від тоді їх історія почалася знову. Спочатку.
Нікому вона не розповідала, про цю ситуацію з Тарасом, тому для решти світу вони залишалися ідеальною парою, в яких завжди медовий місяць.


- Доставляння суконь! – прокричав дзвінкий Сашин голос.
- Привіт! – вибігла їх на зустріч Іринка в чудовій квітковій сукні.
- Привіт. Ти ніби дівчина весна! Мати чудовий вигляд ! – обмінюючись поцілунками поговорила Саша. : - Візьмеш Лізу, поки я доставлю сукню її власниці?
- Як можна не взяти цього солодкого персика. Ходи до мене! А де хлопці?
- Матвій сказав, що вже надто дорослий для цього всього, а Олега не відпустили. Дисципліна у них там.
- Бідненький. Як ти? – Іринка раптом обійняла Сашу, а та від несподіванки на секунду навіть забула, що повинна зараз грати переживання.
- Добре. Я вирішила розлучитися з Андрієм. Так буде краще. Його махінації не повинні губити всю нашу родину. Ну все, я побігла. – пославши повітряний поцілунок Саша процокотіла каблуками в сторону будинку.

Після звільнення Андрія, він спочатку делікатно, а потім все наполегливіше почав відбирати управління компанією у свої руки. Тому коли через пів року чоловік повернувся додому зі словами:
- Можеш мене привітати, контракт з інвесторами наш.
- Ти про що? – спантеличено запитала жінка, тримаючи на руках Лізу, в якої вже майже тиждень був грип.
- Про тих інвесторів, які ми майже не втратили, через підставу Лілі. Я їх переконав. – гордо проговорив чоловік.: - Як там моя квіточка? Їй краще?
- Зачекай. Ми хіба не говорили, що зустріч з ними відбудеться наступного місяця?
- А вони захотіли її перенести. Я що мав їм відмовити?
- Але ти мені нічого не сказав.
- Ти і так з хворою дитиною цілими днями. Для чого тобі ще додаткові нерви. Плюс, ми вже говорили, що тобі тепер не варто знову перейматися справами. Ти заслужила відпочинок. Подорожі, шопінг… Все як ти любиш. – ніжно промовляв чоловік, обіймаючи Сашу за плечі. : - Я в душ. Втомився. Пахав сьогодні неначе кінь.

- Військове училище?! Я не поїду! – Тарас перекинув крісло на якому сидів та кинув тарілку зі сніданком на підлогу.
- Ану візьми себе в руки? Ти що твориш? Тебе хочуть відрахувати за погану поведінку із другої школи! Ти поїдеш у військове училище, хочеш того чи ні.
- Не бути цьому!
- Я поговорю з ним. – Андрій пішов за сином.

За пів години Саша заспокоїлась і попрямувала в спальню до сина, де хотіла поговорити з ним вже без емоцій.
- То ти все знав? І далі продовжуєш жити з нею під одним дахом? – почула слова Тараса коли підійшла до дверей синової кімнати.
«Не зрозуміла» - при відкривши двері на міліметр, Саша зупинилася і вирішила прислухатися до діалогу.
- Мої люди ніколи не сплять. За вами завжди приглядали.
- То розлучися з нею. І ми двоє поїдемо звідси геть.
- Тарасику, я обов’язково з нею розлучуся, однак ти зачекай трошки. Вдай ніби погоджуєшся піти в ліцей, а я в цей час закінчу всі свої справи. І тоді ми зможемо всіх послати й жити так, як нам буде хотітися.

За два дні в Олександри в руках була зібрана вся інформація про справи чоловіка у фірмі. Він таємно всі активи переводив на іншу фірму. А їх сімейна фірма ставала просто мильною бульбашкою.
- Якщо твої шпигуни й слідкували за мною, то дуже погано виконували свою роботу. Інакше б ти знав, що зі мною краще не гратися в підводні ігри.
Того ж дня, тека з документами, які вже майже десять років берегла Саша на чорний день опинилася на столі в прокурора, що вів справу її чоловіка.
- Ви розумієте що мені дали? – прокуреним голосом запитав чоловік поважного віку.
- Дуже добре розумію. Андрій колись порадив, що б я цим скористалася тільки в крайній ситуації. Вона настала. Маю одне бажання, ніхто не повинен знати, що це я вам надала ці докази. Не хочу що б діти мене зненавиділи за те, що повернула їх батька до в’язниці.
Саша поправила і так ідеальний макіяж, не вимушено посміхнулася до прокурора і на прощання запитала:
- Ви сьогодні за ним приїдете?
- А навіщо вам ця інформація? – з недовірою проговорив чоловік.
- Хочу виглядати приголомшливо. Що б Андрієві було про що згадувати за ґратами.
- Сьогодні.
- Тоді бувайте, бо маю ще забігти в салон краси. Ореву ар.

- Я відразу почну вибачатися, тому що не пам’ятаю яке сьогодні свято. – Андрій підійшов до дружини та ніжно її поцілував.
- Кожен день свято, коли ми разом. Вечеря на столі. Мий руки і біжи до нас. – жінка кокетливо поплескала чоловіка по сідницях.
- Вже біжу.

Коли за десять хвилин у будинок увірвалася команда захвату, жінка професійно зіграла придуману для себе роль.
- Це якась помилка. Мій чоловік ні в чому не винен. Він за свої помилки вже відсидів! Відпустіть його.
- Ось ордер. Там все написано. – проговорив все той же прокурор таким самим прокуреним голосом. : - Ви не перевершена. – додав він пошепки, що б ніхто не помітив.
- Як завжди. – самовдоволено прошепотіла у відповідь Саша.
- Це точно помилка! Саша, зателефонуй до мого адвоката. – прокричав Андрій у дверях.
- Обов’язково любий! Ти там тримайся!


Примірявши сукню, що їй привезла Олександра Лілія задоволено оглянула себе в дзеркало.
- Красуня. Тобі личить зелений. – проговорила Віра за її спиною.
- Дякую.
Вечірка була у самому розпалі. Дзвін шампанського і гучний сміх чувся з кожного кутка.
- Віра подалася в якусь секту? – стривожено запитала Іринка на вухо подруги.
- Ні. Чому ти так думаєш?
- Вона….інша. Довгий закритий одяг, тихенька така. Що з нею?
- З нею все гаразд. Вона нарешті знайшла своє місце у житті. У неї до речі хлопець новий є. Думаю, що вони одружаться. Його тут сьогодні немає, бо не любить такого шуму. Він лісник. Чудовий молодий юнак із теплою і доброю душею.
- Ось це так зустріч! Я б вас і не впізнала. – дзвінкий і давно забутий голос прозвучав як грім серед ясного неба.
Дівчинка підліток, яку Лілія зустріла в лікарні, стояла перед нею в чарівній морської хвилі сукні.
- Привіт. А ти з ким? – радісно, ніби до старого друга, якого не бачила довгий час, звернулася жінка.
- Я з татком. – розвернулась в його пошуках, однак нікого не помітивши безтурботно додала: - Мав би десь тут бути, однак він в мене відлюдько. Ходімо зі мною, я вас познайомлю.
- Ну ходімо.
- Агов, досить ховатися від людей. Я тут тебе з господинею вечора і моїм другом, хочу познайомити.
Чоловік стояв на вулиці в напів темряві, тому відразу не було зрозуміло хто це.
- Артем? – здивовано проговорила жінка, якій від несподіванки переходило дихання.
- То ви знайомі? – дівчинка безтурботно підбігла до батька, взяла його за руку і потягнула поблище до Лілії. :- Сам мені казав, що не гарно бути відлюдьком.
- Давно не бачилися. Маєш чудовий вигляд. Мене Віра запросила.
- Я збігаю за напоями. Скоро повернуся.
Настала мить не зручної мовчанки.
- Не знала що у тебе є донька. Доросла така. Ти ніколи не розповідав.
- Сам не знав. А на початку літа в двері моєї квартири постукало це чудо з зеленим рюкзаком. Сказала, що я є її батьком. Що хоче мене пізнати краще, тому поживе літні канікули зі мною.
- Ось так просто?
- Вона ще показала фото своєї матері і дала її номер телефону, що я переконався, що вона не аферистка. Я відразу впізнав жінку, з якою провів кілька чудових ночей на конференції лікарів багато років тому. А коли зателефонував до неї, то виявилося, що з конференції їй дісталися не тільки знання, а ще й Маша у подарунок.
- Маша…. – Лілія раптом усвідомила, що вперше почула ім’я дівчинки.
- В її матері зараз новий чоловік, тому ми з Машею вирішили, що вона лишиться зі мною.
- А як же твоя дружина? – аж передьоргнуло в середині від цих слів.
- Я не зміг пов’язати своє життя з жінкою, до якої не відчуваю нічого крім поваги та дружби.
Сама себе не контролюючи, Ліля пристрасно поцілувала Артема.
До кінця вечора їх ніхто не бачив.
Лілія, Артем, Віра та Маша стали жити разом.
Віра, як і здогадувалася Ліля, зі рік одружилася, однак нікуди не переїхала.
Місяця вистачило всім.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше