Глава 9

Не жаль мені, що я тебе кохаю,

 та в нас дороги різно розійшлись.
Леся Українка

Вогонь заворожуючий, чарівний прекрасний – це все, що зараз бачила вона.  Ці не зрозумілі явища, які наче танцювали, у нічному небі нагадували їй китайські ліхтарики. Видовище було вражаюче, вона наче хотіла торкнутися одного із них, щось її манило. Золото відблискувало в її зелених очах і вона не могла не підкоритися бажанню, побачити, хто є автором цієї прекрасної композиції.

Це був він. Її головний ворог, прокляття, яке їй дав, чи то бог, чи то диявол. Темний лорд запускав фаєрболи і вони і слухались його далі. В нього в очах вона побачила чисте золото, пристрасть та силу. Він був володар цих явищ, цього замку і напевно цього світу. Він захотів забрати її душу вона це знала, але змиритись не могла.

- Якщо я страждаю, то і ти будеш, - подумала вона. 

Він продовжив свій войовничий танець, потім кілька блискавок з’єднали фаєрболи між собою, створюючи атмосферу чарівності, магічності та сили.

- Міледі Єво мені приємно, що Ви вирішити спостерігати за моїм тренуванням, -  промовив він.

- Не радійте так швидко, не Ви мене зацікавили, а Ваша магія, - з іронією промовила вона.

- Ну, що ж магія це частина мене.

- Так,  Ваша загадкова і прекрасна частина.

- Що чують мої вуха? Прекрасна, яка гарно звучить, особливо з Ваших вуст.

- Ну що Ви вогонь завжди заворожуючий.

- Древні філософи роздумують про вогонь і про кохання.

- Кохання і, що вони кажуть про кохання.

- Дійсно, що означає  кохати  стати полум’ям для свічки, чи торкатися до обпалюючого вогню, -  і в цей момент з його руки з’явився невеликий вогонь.

- Дійсно гарно, але я не до кінця розумію, що означають ці слова.

- Ну для цього, міледі, потрібно задуматися, що таке полум’я для свічки. Полум’я для свічки це її смерть, але вона залишається з ним, щоб кохати його. А торкатися до обпалюючого вогню це біль для тебе. Тому ти вибираєш, або ти жертвуєш для кохання, або приносиш біль.

- Я так не думаю кохання це прекрасне почуття, воно окриляє, надихає, дарує тобі щастя.

- І це також міледі, але кохання іде пліч-о-пліч з болем.

- Я не хочу про це думати лорде.

- Я розумію. Ну що ж дякую за вечір. І  я буду сумувати за Вами.

- Сумувати?! Ви напевно хочете відправити мене додому?, - з радістю промовила вона.

- Як би я не хотів порадувати Вас, але цього зробити я не можу, - промовив він.

Вона змінилася в обличчі і зі злістю сказала:

- Негідник, крадій, дурень скільки я буду тебе терпіти за, що мені такі страждання.

- Міледі, я все одно не зрозумію Ваших проклять, тому можете спокійно їх мені казати, - з посмішкою промовив він, - я завтра від'їжджаю в палацу.

- Їдьте, хоч під три чорти

- Дякую, міледі.

Сподобалась книга постав лайк і підписуйся на автора. Я планую писати в різних жанрах, як і в фентезі так і сучасних любовних романах та гуморі. Тому, якщо ти на мене підписався, тебе чекає багато вражень та насолоди від прочитаного)

Щиро ваша, Міріам Медяник

***

Після розмови з Ейдаром, Єва не могла довго заснути. Думки все вирували в її голові, вона думала про те, як вона хоче повернутися додому. Так в її світі є багато труднощів, мама думає тільки про свою вигоду, а саме: як по краще видати її заміж. В голові Наді одні самі гуляння, а Марик… З ним все кінчено, але це не означає, що вона, хоче залишитись тут. Там її розмірене життя, освіта, перспектива працювати на розкопках, спорт, який вона дуже любить.

- Цікаво є тут, щось на кшталт спорзалу?, - подумала вона. Було б добре, якщо вона могла тут підтримувати форму. Але потім вона задумалась над тим, що їй потрібно краще вивчити цей світ, адже наврядчи вона швидко повернеться додому, якщо взагалі повернеться.   А для цього їй потрібно знайти тут бібліотеку.

Була вже темна ніч, коли Єву зморив сон.  Ві сні вона бачила вогонь, то він був помаранчевий, то смарагдовий, щось її мани ло до цього вогню.

За ці кілька днів вона нарешті виспалась. Тривога потихеньку відпускала її. Був досить сонячний день, але надворі вона почула якусь метушню.

- О мілорде, ви знову їдете, як же ви там будете без мене, - десь доносився голос Інари.

- Інаро, перестань квоктати як курка в тебе є важливіша справа тут, - промовивши він поглянув на вікно Єви. В цей час вони зустрілися поглядами. Він посміхнувся, а її серце тьохнуло, вона не хотіла, щоб він подумав, що вона переживає за нього.

Делегація з 4 осіб відправлялась. Принц Ейдар поряд з ним його дядько Освальд та два охоронці вирушили в дорогу. Охоронці Ейдару потрібні були так для виду, адже ніхто не осмалився напасти на  «Одинокого вовка».

Матір ще при народженні визначила його долю, він справді вважав за краще працювати самому.

Ну що ж Ейдар поїхав і Єва вирішила знайти бібліотеку. На сніданку вона зустріла Інару.

- О міледі у Вас з’явився апетит хвала богам.

- Інаро, я б хотіла відвідати бібліотеку, скажи, де її можна знайти?

- Ооо, Ви маєте бажання себе чимось зайняти на період, коли лорд відсутній це дуже добре. Після обіду я Вас відведу до бібліотеки й передам нашому «хранителю книг» бібліотекарю Акселю.

- Дуже добре, - відповіла Єва.

 Після сніданку Інара та Єва вирушили в північну башту до Акселя. Бібліотека мала спіралевидну форму, завдяки сходам, які йшли наче спіраллю. В центрі під склом лежала велика книга, яка створювала ефект вирування знань та науки в цьому місці.

- Ооо, хто до нас завітав, - почувся десь голос чоловіка, - а вже думав, що Ви до мене не прийдете.

- Ну, що ти Аксель, якби міледі не захотіла, то я б до тебе сьогодні все одно прийшла, - промовила Інара.