Глава 10

Врятуй мене із темряви «безглазих» облич

Чиї вуста говорять тільки «я» да «мені»

Ми замкнуті всередині наших темниць

І наші душі тіні на глибині

Мевлана Румі

Ейдар

В палаці він почував себе самотнім, покинутим і нікому не потрібним. Він великий воїн і маг на прізвисько «Одинокий воїн» не може стримати свої почуття.

- Це просто смішно, - подумав він, - Якесь дівчисько і так не може вийти в мене з голови. Так вона моя істинна, але за історію не мало було в людей істинних, але вони так не сходили з розуму.

В цей момент він згадав її обличчя. Повні рожеві губи так і манили його, а очі заворожували та не давали можливість про них забути. А її запах… Вона пахла весняним жасмином, легкістю і молодістю.

Був тихий вечір в Есмірі і Ейдар повністю віддався думкам про Єву. В цей час в його покої хтось постукав.

- Так, заходьте.

- Мілорд, я перепрошую, але Його Величність імператор, чекаю Вас на термінову аудієнцію.«Що  потрібно цьому деспоту», - подумав він.

- Передай імператору, що я за кілька хвилин підійду.

- Звісно мілорд, - уклонившись слуга пішов.

- Ну що йому знадобилося так терміново, тихо промовив він, - Гаразд послухаю люблячого-татуся.

Ейдар зібрався і пішов покої Його Величності. Пройшовши, охорону його представили імператору.

- Сину, я радий, що ти навідав мене, хоч і так пізно.

- Не варто так радіти, Ваша Величносте, все ж таки Ви імператор і Вас влада.

- Ну давай не будемо так формально, все ж таки ти мій син.

- Але щось ти не згадував про це, все моє дитинство.

- Так, бо я не знав про твоє існування до 15 років, - з роздратуванням промовив імператор. На обличчі Ейдара з’явилося здивування, але він швидко взяв себе в руки.

- Дорогий татусю, я думаю зараз не потрібно з’ясовувати, що було в минулому, мені зараз набагато цікавіше, чому ти мене покликав так пізно.

- Ну, по-перше, ти мене сам не навідуєш, а по-друге, я прийняв важливе рішення про, яке ти маєш знати.

- Я тебе уважно слухаю, - відповів Ейдар.

- Я вирішив, що до кінця року ти сядеш на престол. Обличчя Ейдар змінилося з неприязні на гнів, і він зло проговорив:

- Ти не можеш цього зробити.

- Ооо і ще як можу.

***

В  душі Ейдара вирували емоції.  Обличчя перекосила гримаса гніву та ненависті, але все ж таки він розумів, що він зійде на престол і найближчим часом.

- Добре. Припустимо татусю, що я зійду на престол, як ти хочеш, але який з мене імператор я ж воїн, маг, але не управлінець.

- Ніхто не народжується управлінцем, сину, а тим паче, що не народжується імператором. Все приходить з досвідом. До того ж ти вже керував своїм маєтком Івернес.

- Ну що ж  ти не залишив мені вибору. Я стану імператором! Але ти татусю не будеш сувати свого носа в ці справи.

- Ну звісно ж. Як забажаєш.

- Тоді я залишу Вас, Ваше Величносте.

Уклонившись, він вийшов з покоїв повелителя. Він стане імператором Есміра. Хах це насмішка над ним. Він розумів, що статус Ван ін Есмір він йому дав навмисно з 15 років. Він вже тоді знав, що титул імператора дістанеться йому. Есмір з 15 років, він знав, що це клеймо означає царський титул. Есмір, назва імперії, яка вже говорила, що буде його. Можливо вона вже його просто він про це не задумувався.

Повернувшись в свої покої, він намагався заспокоїтись і тут задзвонив його енергопоглинач. Він ввімкнув і почув голос Інари.

- Мілорд, мілорд я робила все, що могла, але  …

- Що Інаро, що там?

- Міледі Єва зараз катається на Ірбісу, я не змогла її зупинити!

- І справді божественна дівчина, - з хвилюванням промовив він, - Інаро це не просто дівчина, чарівна богиня живе з нами.

- Я думаю, мілорд, що вона принесе мир не тільки в наш світ, але і у Вашу душу.

- Я дуже б хотів цього. Я скоро повернусь чекайте на мене. Все буде добре, Інаро, Ірбіс прийняв її, скоро пробудиться її сила.

- Я буду чекати цього.

- І я також. Приглядай за нею, - промовив він.

- Звісно, мілорд.

Відключившись, Ейдар подумав про Єву. Він скучив за нею, уявляв її стрункий стан, повні рожеві губи, чорне, як смола волосся, та божественні смарагдові очі. Він тонув в них і не бачив вже вороття. Але слід її ще завоювати, але це згодом.

Єва

Вона все бігла і бігла по прекрасному полі. Кінь ніс її в прекрасну невідомість і все було так тепло і добре, наче так і має бути  завжди. Поле і вдалечині високі гори і голубе безкрайнє небо – все це дарувало спокій їй.

- Ну як тобі сподобалось, - пролунав чийсь голос.

- Хто це?

- Як хто, це я?

- Хто це я?

- Твій охоронець, який тебе ніс.

- Невже?!, - майже не зомліла вона.

- О, Господи, я з нею говорю, а вона дивується, якщо що мене Ірбіс звуть.

- Схоже звичну, нормальну психіку мені не бачити дуже довго.

- ЕЕЕ психіка? Що це?, - промовив він.

- Неважливо, зараз це зовсім неважливо, важливо те, що ти розмовляєш.

- Так, бо я твій охоронець,  фамільяр,  друг називай як хочеш.

- Що це означає?, -  з острахом промовила вона.

- Це означає, дурненька, що у кожного мага є свій фамільяр у тебе це я.

- Чудово, просто чудово ну ось ы новий сюрприз в цьому світі. Ірбісе, будь такий ласкавий поясни докладніше, хто такий цей фамільяр.

- Так зрозумів в моєї володарки розуму не багато. Повторюю ще раз фамільяр – це супутник та охоронець магів. Вони з магом пов’язані аурою. Моя з тобою смарагдова.

- Смарагдова! Це ця загадкова магія, яка давно зникла.