Глава 12

Якщо серце сумнівається,

біль дасть відповідь

Дорама «Повелитель сонця»

В Івернесі світало. Віяв легкий вітерець, було прохолодно, а траві, можна було побачити крапельки роси. Туман, який окутував графство, додавав загадковості та краси. А природа цього місця, говорила про те, що це одне із самих чудових місцин Есміру. Могутні гори, які окутували графство, захищали від землетрусів та смерчів. Було тихо і спокійно. Сонце, яке вставало, наче говорило, що буде теплий літній день. Птахи вже прокинулись і почав свою ранкову пісню соловейко.

В саду Ірбіс вже не спав. Він був готовий до тренування і чекав свою володарку.

-Ну і, де це дівчисько, - тихо промовив він, -  я також хотів би зайвий раз здрімнути, але ні чекаю її, хочу, щоб вона нарешті проявила свій талант. Так він бурмотав ще хвилин з двадцять, поки не побачив фігуру, яка наближалась до нього зі сторони замку.

- Ну нарешті, з пунктуальність я дивлюсь в тебе «дуже добре», - з іронією промовив він.

- Ну вибач, тут же телефонів немає, проспала трохи з ким не буває, - промовила Єва.

- Ааа це ж ви діти технологій я і забув. Ну що ти готова? Будемо з тебе робити сильну магиню, - з запитанням промовив він.

- Звісно готова. Що ти для мене приготував?

- Почекай хвилинку я зараз повернусь,- єдиноріг промовив і зник із-за деревами.

Через кілька хвилин він повернувся. Передніми лапами він товкав, яку дерев’яну дощечку. Поклавши її перед дівчиною, він сказав: «Ставай». Обличчя її було сповнене здивування, адже на дощечці були тісно забиті цвяхи гострим кінцем догори.

- О боги, що це? Ти хочеш мене вбити. Я думала ти змусиш мене концентруватися на моїх почуттях, аурі і всіляких інших магічних речах, а тут цвяхи, - з острахом промовила вона.

- Для того, щоб пробудити силу, яка довго не використовувалась, потрібно зробити стрес для твого організму. А концентрація, баланс, можливість відчувати свою силу, це буде з часом, - сказавши це, він підштовхнув її до дощечки.

- Ааа  не треба, я боюсь, - ледь не крикнувши, промовила вона.

- По-перше, не здумай кричати, а то всіх побудиш, а по-друге, хочеш вибратися звідси, то ставай сильною, а інакше не трать мій час.

- Ну невже це так необхідно?, - промовила вона, кинувши на нього погляд повний розпачу.

- А як ти хотіла, успіх і біль, пов’язані між собою, так як біль і кохання. Хочеш чогось досягти, маєш відчути біль, інакше як ти будеш цінити досягнуте?, - промовив фамільяр.

- Я зрозуміла тебе, - тихо промовила вона.

Зібравшись з духом, вона пішла до дощечки. Хоч вона і боялась, але повинна була це зробити.

Вона стала однією ногою і відчула біль. Потім іншою і біль заполонила її тіло так, що вона навіть дихала через раз.

- Скільки ще я вже не можу, - крикнула вона.

- Досить,  твоє завдання було тільки стати на дощечку, - сказав Ірбіс.

Єва зійшла, але потім ще до кінця дня відчувала біль. З Ірбісом, вони ще займалися концентрацією. Фамільяр змушував її прислухатися до навколишнього світу, вона мала чути як шелестить трава та дерева, як хлюпоче вода. В кінці заняття, вона повинна була відчути тепло свого тіла. Тренування було виснажливе, адже Єва не займалася ніколи такими видами вправ. Її стихія це динаміка, силові види спорту. Статика, баланс, концентрація – це не про неї.

- На сьогодні досить, - промовив Ірбіс, - завтра відпочивай я бачу ти втомлена.

- Втомлена – це мало сказано. В мене ноги, руки все відвалюється, - сказала Єва.

- Відпочивай завтра зайвий раз не напружуй себе. Добре бувай,- промовив він і в наступну мить зник між деревами та кущами.

Вона повернулась в палац. Інара, все розпитувала, де була Єва. Вона сказала, що прогулювалась в саду і раділа сходу сонцю.

«Що за брехню я несу, я першу пару в університеті завжди просипала», - подумала вона.

День пролетів дуже швидко і наблизилась ніч. Вона дивилась на вечірній Івернес і в одну хвилину вона зрозуміла, що за нею, хтось спостерігає.

- Де ти була сьогодні зранку, - промовив чийсь голос. Вона повернула голову, але вона вже знала, хто це перед нею стояв лорд Ейдар.

Любий читач, я дякую тобі за те, що ти зі мною! Підписуйся на автора і тебе чекає багато чого цікавого)

***

Ейдар

Цього ранку йому не спалось. Всі ці події пов’язані з Євою, батьком-імператором, троном, владою – все це гнітило його, мучило і викликало тривогу. Можна було б подумати: «Яка тривога у сильного, вправного воїна, до того ж мага», але все це було йому знайоме. В його світі була лише одна нескінченна боротьба. Переховування від мачухи, дитинство з дядьком, який вирощував його у ненависті до батька, сум за мамою і війни. Війни, які закінчились у реальному житті, але які не закінчуються в його серці.

А ця маленька відьма підливає масло у вогонь.  Вона викидує його з цього світу і пробуджує потаємні бажання та мрії. Вона стала його сонцем, яке освітило його темряву.

«І як мені з нею бути, вона ненавидить мене», - роздумував він в мить, коли він підійшов до вікна. Через хвилину він побачив фігуру, яка направляється в сторону саду.

«Кому це так рано захотілось, кудись піти?», - роздумував він. Але думки про Єву перевершили його цікавість. Єва – це ім’я з одної земної історії, яку він знав. Єва, та, яка спокусила Адама і вони стали грішні. Коли говориш це ім’я, завжди порівнюєш його із спокусою, заборонним плодом,  який вони колись скуштували.

День пройшов непомітно, але йому захотілось її побачити і під вечір, він почав шукати Інару. Зайшовши на кухню, він побачив служницю, яка розкладала пиріжки на тарілки.

- Інаро, - покликав служницю Ейдар.