Глава 15

Навіть у ревнощів чоловік і жінка

кардинально відрізняються:

він знаходить причини в минулому жінки,

а вона – в його майбутньому.

-  Навіть не думай, Міране, - зло промовив Ейдар, його обличчя аж перекосило від люті, - вона моя і тільки моя.

- ООО, боги, навіть і в думках не було, ти вже заявив свої права на неї я лише бажаю Вам щастя, - промовив Міран.

- Знаю я твої бажання ти жодної спідниці не можеш пропустити, а мені залишалася участь втішати твоїх покинутих пташок.

- Ні, ні в якому разі не покинуті, вони завжди залишаються в моєму серці, - сказавши, це Міран демонстративно поклав руку на серце.

Що не кажи, а Міран був красень. Волосся його було біле як сніг, а очі блакитні як аквамарин. Високий зростом та сильної статури лорд Міран нагадував скоріше сильного гладіатора на римському колізеї, чим на гарненького і ніжного, від батьківської любові, синочка.

- Друже, ти мені краще скажи, де ти її дістав, і чому тобі так швидко закортіло одружитися? А то наш Ейдар сама статуя з льоду, принаймні мені так нашіптували мої пташки.

- Ну за кілька слів так і не розповіси, - сказав лорд ван Есмір.

- А за кілька слів і не потрібно, я пропоную відкрити і трохи пограбувати твій винний погріб, і не тільки заради вина, а ще заради віски, бренді та дельфійського елю.

- Ооо, я знаю наші такі посиденьки, що потім довго буду відходити.

- Ні, сьогодні ти не відвертишся, тим паче такий привід є, ти одружуєшся, а я буду приносити себе в жертву заради задоволення, кохання та жінок.

- Ну добре, загнаний ти агнець, ідемо маю надію, що Віконт вже спить не побачить як ми «відпочиваємо».

- Все буде добре з твоїм Віконтом.

Бал вже завершився, гості роз’їхались здивовані, але щасливі. Новина про одруження головного холостяка Есміру розлетілася у всі куточки країни. Але в наступні кілька годин наші герої, спустошували  винний погріб Ейдара. Згадували бойові успіхи та Ейдар розповів, як він натрапив на Єву.

- То вона твоя істинна, ну і здивував. Та ще і магією володіє. Ото ти щасливчик.

- Як би ж то, вона мене зовсім не бажає, навіть як друга не сприймає.

- Ну ти, то не зважай на жіночі балачки, сьогодні не любить, завтра полюбить, ти просто приручи її, - усміхнено сказав Міран, потягуючи келих віски.

- Ага цю приручиш, уявляєш я зранку встаю, іду в зал змагань, а вона там залізо тягає.

- Що? І нащо їй це? Красуні, такі як вона мають сукні собі вибирати та придворний етикет вчити, і сумувати за своїми лицарями.

- Ну я також думав, але ні. Ця, бачиш свободи хоче, а в кого зараз вона я ця свобода?

- Ти дуже правив, друже, в кого вона є.

Вони все піднімали келихи, та піднімали. Там були і розмови про політику, і те, як Ейдар не хоче ставати імператором,  і про ворогів, і про друзів. В кінець кінцем наші герою, добре так напилися і розбіглися по своїм кімнатам. Ейдар відчинив двері своєї спальні, швидко зняв сорочку та штани і завалився в ліжко. Якось йому цього разу було тепло, наче його хтось грів, але він ще не знав, до кого він завітав, і що буде далі.

***

Сни полонили її. В сні вона бачила Ірбіса. Він все їй дорікав, що вона закинула тренування і має відновити форму та стати нарешті сильною маги нею і врятувати світ Есміра. Була довга нотація про те, що потрібно думати не тільки про себе, а і про інших і, якщо вона вже тут, то потрібно розвивати свої здібності.

- Чекай, чому ти приходиш в мій сон і тут читаєш мені нотації.

- Та тому, дурна ти жінко, що я зв’язаний з тобою, навіть у ві снах, так що прокинешся і хутко до мене, сили твої будемо розвивати.

- Та, зрозуміла я, що так просто від тебе не здихаєшся, тільки захотіла перепочити, а ти вже тут як тут.

- Я ще не старався, дівчинка моя, ну добре, солодких снів, люба.

- І тобі також, милий, - з іронією промовила вона.

Солодкі сни були не довго. Тільки вона змогла трохи подрімати, як почула якийсь звук.

«Ну що там ще?», - подумала вона. – «Схоже спокій мені може тільки снитися».

В наступну мить її запал дещо притих, адже вона побачила його і він збирався роздягатися.

- Лорде це Ви? Що Ви тут робите?, - промовила вона і хутко вкрилася покривалом.

Але відповіді не було. Ейдар нічого не бачив і не чув, втома почала даватися в знаки. Він зняв з себе одяг, залишившись тільки в спідній білизні. Картина була вражаюча, місяць світив в кімнату і вона могла повністю розгледіти його тіло. Рельєфні м’язи виблискували в місячному сяйві, а очі полихали вогнем.

- Оце я влипла. Ейдар ти мене чуєш?, - спитала вона.

Але відповіді так і не було. Він підійшов до ліжка відкрив покривало і завалився спати.

- От нахаба, - промовила вона, - Лорде, ідіть у свої покої Вам тут не місце.

- Я хочу спати, - хриплим голосом промовив він, - не заважай мені.

- Хто це кому ще заважає? Ну, що мені робити?

Він нічого не відповів, через кілька секунд вона почула мирне дихання Ейдара.

- Чудово, - промовила вона.

Але цікава ніч її чекала, ще попереду. Вранці вони прокинулись обіймаючись. Він розплющив очі і побачив її, вона мило спала та локони її волосся спадали на обличчя. Сонце вже встало і він не міг намилуватися на її красу.