2.

Проте він заснув, але лише на півгодини до прильоту і тому вийшов з літака втомленим. Ноги ледве плентались, а валіза ніби поважчала у три рази. Скляний вихід з аеропорту здавався таким далеким, проте бажання, нарешті, дібратися вулиці було сильніше за перепони. Хитаючись, як маятник, Леонід почав мляво махати рукою, щоби викликати таксі.

 Чоловік у роках з приємним виразом на обличчі та усміхненими зеленими очима зустрів адвоката на новенькому Ford Taurus. На його голові сиділа кепка Чикаго Уайт Сокс, а на правиці татуювання ХАРД доповнювало образ свого господаря. Спина видавала сколіоз, який помічався навіть із заднього сидіння просторої машини. Це був звичайний привітний таксист з парочкою завчених, перевірених часом анекдотів. Такі ніколи не докучають, коли помічають, що краще не треба розтуляти рота, а також можуть легко підтримати розмову за необхідності. Леонід вирішив, що Клейтон - найкращий варіант з можливих для неблизької подорожі.

 Авто ще не встигло виїхати за межі аеропорту, а пасажир мирно сопів по-дитячому схилившись на бік. Снилося різне – береги Гаваїв, де він відпочивав цим літом з гарненькою молодою коханкою, до просторих пустельних краєвидів, які чимось нагадали Каїр, де він відпочивав також у цьому році. У сні все було напрочуд приємно та казково, що після пробудження Леоніду здалося добрим знаком. Подорож до Осидіану повинна бути вдалою.

- Ви вперше, мабуть, їдете так далеко від великого міста?

- Що ви маєте на увазі? – Леонід трохи знітився.

- Ну, такий офіційний прикид: дорогий костюм, добре доглянуті, хоча без каблучки – такі хлопці далі ніж стіни офісу не вибираються.

- Так, ви праві. Проте сам я з невеличкого міста зі сходу, тому мене нічим не здивуєш.

- Це добре, проте хочу сказати, що звикнути буде тяжко. Осидіан дуже тихий у порівнянні навіть з сусідніми містечками, вже не кажучи… а ви звідки взагалі?

- Нью-Йорк.

- Ох. Тоді справді буде тяжкувато, - чоловік засміявся. – Ви будете ніби муха посеред равликів, - тепер сміялись обидва.

- Я ненадовго, тому, думаю, все буде добре.

- А взагалі, навіщо ви їдете в Осидіан? До родичів?

- Так. Точніше до родича, дуже близького, - адвокат ніяково посміхнувся, - до сина.

- Ова. Це добре діло. Давно не бачились?

- Та так, давненько…

- Рік, два? – їхні погляди перетнулися в дзеркалі.

- Довше. Сімнадцять років.

 У Клейтона здивовано піднялись брови: - А скільки ж йому років, невже сімнадцять?

- Так, - сухо відповів Леонід, а потім швидко додав, щоби уникнути запитань від таксиста. – По дорозі є якийсь магазин електроніки, де можна прикупити щось ігрове?