Батько, який плаче

10.

Томас почув як грюкнули вхідні двері. Парубок зірвався з місця, проте перелякано усівся назад на табурет. У дверях кухні стояв повністю закривавлений батько. Обличчя опухло та збільшилось, а розбиті губи кровоточили. Очі сховались за синіми, розбитими бровами. Одежа вкрилась шаром багнюки, яка весь час розмоклими грудками спадала на підлогу. Біло-червоні розбиті від ударів руки несамовито трусились. Він був схожим на привида, що не зміг втратити тіло, проте не мав нічого спільного з життям.

- Ти її знайшов?

 Леонід захитав чорною брудною головою.

- А звідки кров?

- Джек.

- Джек Новак?

- Так.

- До чого він?

- Я зарізав його в могилі твоєї матері.

 Томас видав короткий смішок.

- Потрібно взяти лопату й закопати їх обох. Зараз перепочину і піду знову туди, - адвокат підступив до раковини. Набрав склянку холодної води і ледве зміг випити хоча би щось: більша частина полилась по закривавленому обличчю.

- То ти справді вбив його?

- Так, - Леонід посунув голову під кран, - треба все зробити правильно. Тоді ми зможемо уберегтись від в’язниці. Я придумав нам історію, - увімкнув. Вода змусила пульсувати покалічене тіло. Чоловік, нарешті, почав приходити до тями, розуміти, що він накоїв. Тепер він бажав якомога швидше закопати поліцейського, щоби завтра повернутися вже на орендованій машині, викопати два тіла і зарити у відлюдному місці. На кону стояв він, кар’єра, життя, а також Томас.

- Нам слід набрати 911, - громом почулось чоловікові крізь потік води. Адвокат прикрутив кран і поглянув на сина захололим поглядом.

- Навіть не думай цього робити.

- Я не зможу так жити, ми вбивці, - парубок піднявся з місця. – Потрібно про це повідомити.

- Не смій, Томасе, - Леонід підлетів до нього. – Нам потрібно діяти разом і тоді все минеться, - він ударився головою об груди сина та заплакав. – Допоможи батьку.

- Вибач, але мама, Джек. У нього двоє дітей, дружина. Це буде неправильно, таким, як ми, слід сидіти в тюрмі, - парубок відштовхнув Леоніда і холоднокровно пішов на другий поверх по телефон.

 Адвокат застиг на місті. Він відчув злобу на все навкруги. Його зрадили. Вогонь ненависті віддзеркалювався від власного відображення у вікні. В ньому була голова без обличчя, щось схоже на перемішану суміш з втраченими помітними гранями. Це вже був не він. Це був хтось чужий, навіть чуже без статі. Лють дійшла апогею й тихо зникла, тепер розум став порожнім.

 Чоловік спокійно дістав два ножі з шафи і поспішив за сином.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше