Родина

— Лев? Леве, ти де?
Я підвівся з ліжка і подивився у вікно, де було досить сонячно, але звідки мені знати чи це дійсність, а може якісь нові дії уряду проти дощу?
— Чому ти не відповідаєш? — моя мати відчинила двері і подивилася на мене спокійними очами, що означало, що вона не гнівається взагалі. Її очі смарагдово зелені, не досить великі і не досить за малі, натомість вії вона мала довгі та підкручені догори, трохи задовгий ніс і неймовірну усмішку, дійсно, посміхалась моя мати пречудово. На зріст вона була зо метр і 75 сантиметрів, я гадав. А звали її Лерія. Насправді було дивно, що в нашій сім'ї ім'я кожного починалося на літеру Л, але, знаєте, як казала моя мати, так зробило суспільство, не ми. Тобто, в минулому її ім'я звучало б щось на кшталт Валерії. Коли я запитав що, чому суспільство прибрало дві літери, то вона не мала відповіді.
— Вибач, мамо, я думав про деякі речі.
— Ти йдеш обідати чи як?
— Так, так, звісно, вибач, -- я пішов вниз сходами за порцією чогось дуже смачного, сам не знав чого, але запах був чудесний. Кожний раз ми куштуємо багато страв, щоб знати, що нам до вподоби найбільше, а в кінці тижня, ми підводимо підсумки. Другий тиждень квітня відповідав мексиканьській їжі. Іноді мати полюбляє готувати сама, але частіше за все це робив Григорій. Це наш дом.робітничий робот, що може абсолютно все, навіть більше ніж людина. Він літає задля прибирання і готує немов скаженний, сам закупляє продукти, головне задати ціль. Цим займався мій тато весь час, але зараз майже всі обов'язки виконує мама. Доречі, крім мене в нашу сім'ю входить ще Христина, вона єдина чиє ім'я не мало початок із літери Л, тож я постійно називав її особливою. Частіше за все, її звуть Хрис чи Христі, але іноді Тина. Вона молодша за мене на 4 роки, Тобто їй 13. Насправді моє й ім'я моєї сестри ніколи не змінювали. Ні батьки, ніхто інший, і це було дивно.
На мене чекав гарбузовий суп та якийсь стейк, який мені подобався набагато більше. Христі вже була за столом і куштувала суп, що справді був їй до смаку. Я сів на своє місце і посміхнувся своєму стейку.
— ЛЕВЕ!
Я випустив виделку, що впала в мій суп, від її вереску.
— Ми поїдемо сьогодні?

Моя сестра була моєю найкращою подругою, тож я втягував її скрізь, куди влазив сам. Пів року тому, від нудьги, я запропонував поїхати потайки за місто, туди, куди не дозволено виїзжати без батьків і взагалі досить небезпечно. Там знаходиться велике сміттєзвалище. Я ніколи не знаходив у собі бажання бути непритульним, але це місце не можливо описувати. Це потрібно бачити. Декілька поколінь в одному місці, кожна річ - історія. Стільки речей; стільки людей використовувало те, що зараз знаходиться за містом, куди ніхто не приїзжає, бо там не так гарно, як біля океану. Та цей не дивно, там справді не дуже привабливо, але неймовірно цікаво. Якось, ми там знайшли доску на колесах, тобто скейт. Не знаю, я важав це найбільшим відкриттям року. Якийсь приз за моє нудне навчання в школі.

— Безсумнівно, — я вийняв виделку і відклав її, доки не доберуся до стейку.
Насправді, сміттєзвалище було неначе моїм притулком, спочатку я відвідував його сам, щоб не зашкодити своїй сестрі, але потім, коли переконався, що все в порядку, я запросив її. Невже не дивакувато, га? Так, можете називати мене тим самим, що тільки приносить біду в сім'ю, але скільки ж веселощів, крім того.
— Ти зустрічав когось там? — Христі була доволі допитливою. Я багато розповідав їй, коли вона була ще зовсім малою. Зараз в неї є можливості пізнавати все, що їй захочется з новими технологіями, та є деякі речі, про які вони не розкажуть.
— Ніколи, — я ніколи не брехав скоріш так сильно, чим ніколи не зустрічав, як зараз і мені ніколи не було так соромно, як зараз. Справді. Я зустрічав. І мріяв зустріти її ще раз. Дізнатися, хто вона в біса така, бо вигляд її був зовсім іншим. Тобто ні, у неї не було третьої руки або дев'ять пальців. Вона була звичайною людиною, як і ми. Її волосся було каштанове, а очі карі, така гарні, чи то мені так здалося, бо вона була особлива. Можливо тільки для мене. Неважливо... Це дівча було в бардовому світері, що був заправлений у чорні штани, чорних черевиках, щось на кшталт берців. На її лиці не було косметики, можливо, тільки оформлені брови.

Не було всього того, що дівчата любили: хайлайтер, бронзер, що воно взагалі в біса таке? Я ніколи не цікавився.
— А хотів би?
— Не знаю, можливо, та тільки не сусідів.
Ми засміялися, а я — доїв весь свій обід. Коли я склав весь посуд до мийки, то повернувся до сестри з серйозними намірами.
— По-перше, нам потрібна вода, трохи їжі, бо ми повернемося тільки вечером.
— Неймовірно круто!
Христі побігла нагору вибирати собі одяг, а я мав час, щоб все розпланувати, хоча це і так було частиною плану. Частиною плану, щоб відшукати її. Я не був впевнений, що вона прийде саме сьогодні, але я знав, що вона приходить регулярно.