2

–Пальто таки не застебнув... – поглянула у вікно. Андрій, мов той вихор, швидко спустився засніженими сходами, підійшов до чорного автомобіля, який за мить до цього блимнув помаранчевим світлом, та заховався всередині. А через кілька хвилин і авто на стоянці не стало. Він поїхав геть. Тоді Ася вже дала волю сльозам. Не стримуючись, забрала речі, занесла їх на пусту кафедру. Взяла темно-синє пальто, шкіряні рукавички, зв'язаний бабусею шарф й відправилась додому.

Асі завжди подобався Львів. Вона переїхала сюди ще десять років тому, коли вступила у виш. І ні разу не пожалкувала, хоча додому доводилося їздити довго – сім годин поїздом.

Ставши викладачем, вона навідувалася до рідних не так часто – лише на свята. Новий Рік та Різдво не були винятком і цього разу. Сьогодні ввечері вона збиралася на потяг, щоб уже завтра зустрітися з великою родиною за святковим столом.

Двокімнатна квартира, що подарували батьки, зустріла холодом. Навіть прикрашена дорогою гірляндою ялинка не додавала їй теплоти та затишку.

«Краще б і далі жила в гуртожитку» – подумала й увімкнула світло. Валізи, набиті речами та подарунками, стояли готові до подорожі. Ася любила їздити в потягах. Проте ненавиділа з них сходити, навіть коли її зустрічали батьки. Можливо, якби потяг прибував хоча б зранку, а не посеред ночі, то було б непогано.

Повечерявши, вимкнувши опалення та перекривши воду, Ася викликала таксі й за пів години до відправлення уже була на залізничному вокзалі Львова.

Сиділа в залі очікування й відтворювала у своїй пам'яті образ Карпенка. Коротке пальто зі зведеним коміром, гольф під шию, джинси, звужені внизу, кросівки, все чорне. Світло-русе волосся, темні брови, сірі очі з важким поглядом, губи...

Одного разу вона навіть скуштувала їх на смак. Так сподобалося, що аж добрячого ляпаса студентові дала й нагримала, що пожаліється деканові, якщо таке повториться. Але Андрій знав, що їй сподобалося. По задоволених очах це бачила, а ще легкій усмішці. Такій щирій та безтурботній, ніби перед нею не двадцятирічний хлопець, а шибеник-школяр.

Ася раптом зрозуміла, якби він зараз опинився перед нею й попросив залишитися, нікуди б не поїхала. Чекала магії й... даремно. Оголосили посадку на потяг. Дива не відбулось. Ну і як тут вірити в новорічні чудеса?

Провідниця розбудила у Вінниці, як завжди. Хоча Ася майже й не спала. Вона уявляла, що Карпенко не її студент, а хоча б колега. Тоді вони могли б піти на побачення разом. Прогулятися площею «Ринок», тримаючись за руки, порозглядати розгублених туристів, що шукають «Криївку». І Андрій обов'язково пригорнув би до себе та поцілував... Шкода, що мрії так і залишаться мріями навіть у цей Новий Рік.

Зійшовши на станції «Калинівка-1», Ася одразу ж помітила маму, що бігла до неї.

–Доню! – гукнула щасливо вона, махаючи обома руками. Позаду йшов сонний тато.

В Калинівці снігу не було, ба більше, мрячив дрібний дощ, який одразу ж зіпсував дівчині святковий настрій та передчуття чогось дивовижного.

–Стасенька моя! – кинулася обіймати мама. – Як же я сумувала за тобою! Ти так схудла, моя маленька! Як же ти без нас там...

Карина Василівна пригорнула дочку до себе, погладила по голівці, мов маленьку, разів зо двадцять поцілувала в щоки, лоб та ніс, пустила кілька сліз, і лише потім відпустила, аби тато теж зміг обійняти Асю.

–Вікторівна, ти стала ще гарнішою! – промовив тато й міцно обійняв. Ася й собі розплакалася, не бачилися ж майже пів року.

–Ну ходімо до машини, а то геть промокнемо, – сказала мама, витираючи сльози маленькою хустинкою.

Дорогою розмовляли про бабусю. Власне, Ася у неї й мала провести ці три тижні, адже квартира батьків була занадто маленькою. Чогось мама з татом вважали, що для щасливого життя не потрібні пентхауси та розкішні апартаменти, їм вистачало тих тридцять п'ять квадратних метрів з головою. Хоча можливість придбати щось більше була, адже тримали декілька магазинів у місті.

Щойно автомобіль пригальмував біля темно-зелених воріт, хвіртка розчахнулася й звідти вибігла бабуся – Олена Захарівна.

–Мамо! – насварив тато свою тещу. – Ви чого не спите? Ніч на дворі! У нас ключі ж є!

–Ой, Вітю, я так за Асенькою нашою скучила, – бабуся налетіла на кохану внучку й стала роздивлятися під світлом вуличного ліхтаря, – яка гарна наша дівчинка! Тільки хорошіє! До того ж у мене там голубці...

–Ну що ж ви так, – приєдналася мама Асі, – ми ж домовлялися, що гуртом усе підготуємо. У вас он скільки невісток!

–Невістки в мене хороші, але жодна не вміє голубців у печі готувати!

Бабуся не докоряла ні мамі, ні іншим жінкам своєї великої родини, просто деякі страви любила готувати сама.

–Ходімо, Тарасик уже тут, – сказала бабуся до Асі й взяла внучку за руку, – щоправда, спить ще з восьмої вечора. Але ж він студент, нічого дивного.

Тарас приходився Асі двоюрідним братом. У неї взагалі було багато двоюрідних – семеро, двоє з них народилися цього року.

Бабусин дім був величезним. П'ять спалень, вітальня та здоровенна кухня, в якій була навіть піч. Власне, якби не ця старовинна реліквія, бабуся б нізащо не переїхала до міста, а й далі жила б у своїй малесенькій глинянці в майже мертвому селі на краю області.

Будинок збудували сім років тому й подарували бабусі на Новий Рік. Власне, після того й почали всі збиратися у неї в домі, щоб відсвяткувати новорічні свята. Також ввели традицію обмінюватися подарунками.

Ася довго ходила торговими центрами, супермаркетами та крамницями Львова, аби знайти ідеальні подарунки для кожного. Виявилося, не так вже й просто купити шістнадцять подарунків. Це добряче втомлює!

–Що ти там напакувала? – обурювався тато, втягуючи дві валізи й одну велику сумку в дім.

Ася засміялася з його невдоволеного тону. Ніби й дорослий, а бурчить, наче хлопчик, якого змушують працювати проти волі.

–Нічого лишнього, тату!

Будинок зустрів теплотою та ароматом голубців. В Асі аж слинки потекли. Бабуся одразу ж повела внучку на кухню – годувати, проте дівчина випила тільки гарячого чаю. Вона намагалася слідкувати за своєю фігурою. Навіть відвідувала спортклуб, хоча більше для того аби з кимось познайомитися та викинути свого студента з думок та серця. Одного разу Ася навіть спробувала завести стосунки. Але кавалер її виявився не цікавим. Хоча основною причиною невдачі став Андрій – побив бідолаху, що посмів з нею на побачення піти. Ася тоді довго сердилася на свого студента, але почуття до хлопця нікуди не ділися.

Дівчина побажала гарних снів бабусі й пішла до кімнати, в якій завжди ночувала. Там, під теплою стіною, яку гріла піч, скрутилася калачиком та солодко заснула.