7

З університету дівчина вийшла, мабуть, останньою. Дуже багато плакала між парами. Але заняття вела стримано. Можливо, мала паршивий вигляд, але до роботи поставилася відповідально.

На вулиці мело дрібним снігом. Ася сіла в маршрутку, і не припиняючи думати про свою одинокість, доїхала до дому. Їй не хотілося йти в пусту квартиру. Відчуття того, що тебе там не чекають, мучило до нудоти в горлі. Якби не Карпик, який там, мабуть, зголоднів давним-давно, подалася б світ за очі! Ну, в крайньому разі, ходила б торговим центром до його закриття. Або взагалі в кіно пішла б сама на якусь мелодраму. І проревіла б весь сеанс.

Вийшла з маршрутки, ступила два кроки й послизнулася, ударившись стегном об засніжений асфальт. Встала, подивилася по боках, зустрілася поглядом з чоловіком, що міг би й допомогти їй встати, але, напевно, доброти в нього бракувало, обтрусила сніг з пальта й з гордо піднятою головою пішла, не стримуючи сліз. Здається, погляд того байдужого чоловіка став останньою краплею.

Дорога до Асиного дому займала п'ять хвилин. Дівчина йшла й уявляла, що зараз прийде додому, а там Карпик наробив бешкету, що й не розгребти. Вона спершу з'їсть бабусиних голубців з домашнім хлібом, потім ще добрячий шматок торта, який залишився після чаювання з Тарасом, прийме гарячу ванну і тільки потім візьметься за прибирання гармидеру, який напевне натворив єнот.

Постать в темному пальті помітила ще здалеку. Серце забилося від хвилювання. Впізнала, звісно, хоча Андрій і стояв спиною до неї, біля під'їзду. Судячи з кількості снігу на його плечах та волоссі, знаходився він тут уже давно.

«Хоч би шапку одягнув!» – насварила його дівчина подумки.

Витерла холодними руками сльози, вдихнула морозне повітря й пішла вперед. Не знала, як себе поводити. Кинутися з обіймами чи й далі вдавати байдужість? Розпитати, чому забрав документи?

Поки Ася розмірковувала, Андрій почув її кроки й повернувся. Серце налилося теплом, рознеслося по всьому тілу. Так приємно було його бачити. Й так одночасно болісно.

–Привіт, Асю.

Від його голосу в душі приємно залоскотало. Дихати стало важче.

–Привіт, Андрію.

Хлопець дивився на неї отим своїм поглядом, який не залишав серце байдужим. Як же вона скучила за цими очима!

–Ти забрав документи... – не запитала, ствердила.

–Я їду в Штати. Далі буду вчитися там.

Слова, наче лезом, різонули й без того вразливе серце.

Ася кивнула стримано. Хоча від нестерпного болю в душі хотілось кричати.

–Бажаю успіхів, – з останніх сил усміхнулася, не зводячи погляду зі свого студента. Такого молодого та водночас дорослого чоловіка. Їй хотілося закарбувати його образ у своїй пам'яті, аби холодними самотніми вечорами уявляти інше, примарне життя з ним.

Одинока сльозинка повільно скотилася щокою, відірвалася в районі підборіддя й упала на землю, загубившись в снігу.

Ася подумала, що варто це припиняти, інакше впаде від болю. А сил піднятися не знайдеться. Дістала ключі й пішла до дверей.

–Асю...

Зупинилася, опустивши голову. Перебирала ключі холодними пальцями.

–Одне лиш слово і я залишуся...

Андрій стояв у неї за спиною. Серце дрижало, мов оголений нерв. Асині руки затряслися, вона усвідомила, що це остання їхня розмова. Хіба що... хіба що вона йому зізнається у почуттях.

Він стояв так близько. Варто було лише розвернутися і вона змогла б сама його поцілувати. Хіба це не було б егоїстично, змусити залишитися його заради власного блага?

–Ні.

Він обійняв її ззаду й занурився носом у засніжене волосся.

–Я кохаю тебе, Асю. З першого дня кохаю так, що серце не в змозі битися, коли тебе нема поряд. Ти вбиваєш мене... Цілий рік повільно вбиваєш. Кохаю...

Андрій цілував її потилицю, пригортав до себе. Ася не відчувала землі під ногами. Мабуть, якби не він, давно впала б.

–Ні, не відпущу тебе, – ще міцніше стиснув, – пручайся скільки завгодно. Ти моя. І завжди нею була. І будеш. Моя. До біса Штати, до біса все, я хочу бути з тобою.

Ася не пручалася. В якусь мить вона зрозуміла, що не зможе без Андрія. Повернулася не розриваючи обіймів і увіткнулася холодним носом у шию хлопця. Руками вчепилася в пальто. Аромат його тіла дурманив. Ася залишила поцілунок на шкірі, від якого та покрилася дрібними сиротами. Відчула, як сильні руки міцно притисли до себе.

–Ходімо до квартири, тут холодно, – подивилася в його очі задоволено. Андрій потягнувся до її губ. Від поцілунку запаморочилося в голові. Він був навіть кращим, ніж Ася уявляла. Такий солодкий, приємний, а ще добряче зводив з розуму.

«Особливий Новий Рік» – подумала Ася, віддавшись з головою почуттям.

***

Вдячна всім, хто прочитав книгу! Сподіваюсь, вона вас зацікавила. Якщо так, підтримайте лайком! А як дуже сподобалася, тоді запрошую до повноцінного роману "Нестримне серце", який зараз в процесі написання. 

Всім тепла та миру!