Берегиня часу, або Як (не) закохатися у Чаклуна

Розділ перший, або Жахливий безхатько у моєму домі

 

Якщо одного дня вам скажуть, що Флоренс Дюпон - жалюгідна шахрайка часу й примітивна суха жінка, - знайте, що цілком вірно про мене могли так сказати. Звісно інколи люди можуть помилятися, проте у моєму випадку помилка може коштувати надто дорого.

Одного ранку до мене завітав занадто чудний чоловік. Його капелюх був достеменно, що зроблений не з нашої епохи та заразом точно не руками або машинним пристроєм. Він перемінювався на очах й блискотів на сонці різними барвами веселки.

Спочатку було неабияк весело спостерігати за неймовірними коментарями чоловіка щодо сучасної тенденції та нестримного розвитку людства.

- Мені здається, що ви заблукали, - хмикнула й ширше стала напроти незваного гостя.

- Ні, - махнув жахливим та моторошним рукавом стародавнього крою. Капелюх з сухим від старості листям майже повністю закривав обличчя, проте куца борідка й коротенькі, уже без свіжого подиху, вуса - добре виднілися. Короткі зелені підштанці та смішні капці столітнього виробництва. Чоловік був невисоким на зріст і недбало тупцяв на місці.

Мій маленький будиночок знаходився у самому серці байраку, місцина давно була покинута людьми й навіть мисливці часом не бажали ходити по звірів, адже цей ліс вважався давно мертвим та проклятим. Але, мабуть, туристи ще плекали певну надію на пізнавальну екскурсію.

- Я шукаю ключ, - прохрипів чоловік й ступив ближче. Від несподіванки недбало ступила назад тим самим, даючи незнайомцю можливість проковзнути в середину. Маленький чоловічок мигцем опинився поруч й допоміг. Проте від нього повіяло цвинтарним холодом й морозною холоднечею, - Він має вказати на те, що Берегиня знаходиться в даній реальності й допомогти нашій цивілізації. Сотню років у мене пішло на те, - тепер ми повільно дійшли до стільчиків й присіли, я не зводила питального погляду з нього. І чому його занесло саме до мене?

- Аби дістатися нарешті до Землі, ні на котрій планеті ніхто не являється тим самим або тією самою.

Я здвинула брови разом. Невже до мене завітав божевільний і зараз розповідає якусь нісенітницю? 

Зрозуміло, що безхатько й напевно проситиме на випивку. Мигцем дістала з шафи деякі гроші аби позбутися пияки, але тільки-но хотіла вручити папірці чоловікові, як раптом замість готівки у руці димів попіл. Долоні опекло вогнем і я від болю прокричала на всю кімнату.

- Мені не потрібні гріховні монети, - повчально зауважив. І як він міг побачити, якщо я була повернута до нього спиною й ще не встигла навіть вручити подачку, - Ключ, що має відчити не тільки світи, а чужу невинну душу, точно маю інформацію про те, що він знаходиться у Серен Дюпон. Чомусь маю думку, що вона тобі знайома.

Боляче протерла долоні й не відразу звернула увагу на те, що було названо мою бабусю. Негайно обійшла чоловіка й з недовірою присіла навпроти. Зібрала поділ сукні й пильно робила спроби побачити очі незнайомця, проте той ретельно турбувався про конфіденційність. І як вірити тому, що наразі він мені розповів? Не можу! Мені негайно потрібно побачити хитру морду пияки й добряче луснути за жарти!

- І чим я можу зарадити? - кинула незадоволений погляд на капелюх, що приховував істинний образ, - Навіщо ви мені усе це розповідаєте?

Несподівано кімнату залив щирий сміх чоловіка. Він дратівливо хропів та крякав.

- Ти усе знаєш, - грізно перемінився на очах й суворим тоном змусив збавити градус сміливості.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше