Берегиня часу, або Як (не) закохатися у Чаклуна

Розділ другий, або Як потрапити у лапи чудовиська!

 

Руки й так чесалися аби зірвати противну річ.

- І що я знаю? - прищуреним поглядом все ж таки намагалася зазирнути під капелюха, але хитрий пияка зумів чудово приховувати себе.

Чоловік видихнув, здається, через ніздрі люто й сердито. Потім вилаявся не по нашому й заскреготів зубами.

- Ключ у тебе, - як на диво спокійно продовжував говорити. 

- Та їх у мене багато, - весело відповіла, склала руки на грудях й усміхнулася. Гаразд, пограємо у  твою гру безхатько, - Від погреба, від будинку, від машини, від сумки й шафи. Котрий із них? - задоволено хмикнула. Ага, ключ йому який відкриває як він там сказав? А, ну звісно - "чисту душу і світ", - можу йому лише відкрити дорогу в божевільню, якщо наразі візьму смартфон й наберу відповідні цифри.

- Не грайся зі мною, - гаркнув чоловік, - Ключ нагадує кулон, незвичайний такий з вічною трояндою, - повернув голову на стіну зі шафою. Рефлекторно за ним й пригадала, що він мав рацію. У мене був такий кулон, але то звичайна стара річ бабусі. Он воно як, напевно зумів підглянути недавно як перебирала речі й ось байки мені розповідає. Короткі ноги власника жахливого капелюха не діставали підлоги, він миттєво зістрибнув й побіг до дерев'яного виробу. 

- Ах ти, старий козел, - кинулася слідом. Ми разом налетіли на стіну. Чоловік прудко прошмигнув крізь мене й знову повернув до шафи. Він ніяк не міг дострибнути до дверцят і тому бентежно намотував круги навколо.

Перечепилася через проклятий стілець й полетіла додолу заразом ухопивши негідника за штанці. Вони противно затріщали й розійшлися пополам. Чоловік вилаявся й кинувся на мене. Ось тепер ми котилися по підлозі, кожний роблячи спроби дати відсіч противнику. 

- Противна видра, - пискнув пройдисвіт, коли міцно зафіксувала своєю п'ятою точкою спину дрібного психа. Але на цьому проблеми не скінчилися, як тільки він раптово замовк, помітила, що до нас по повітрю уже летів бабусин кулон. Від несподіванки відкрила рота й спостерігала. 

Цього було достатньо аби чоловік швидко звільнився, тим самим мигцем висковзнувши з-під мене.

- Ану віддай, - міцно вчепилася у ланцюжок, який пролетів крізь мене, коли піднялася, - Кому кажу! 

- Не віддам! - проклятий біс не відступав й також ухопився, тепер ми танцювали намагаючись перехопити бажаний предмет.  

Ланцюг не витримавши нашого тиску, негайно порвався, а ключ упав додолу. А далі... Потім раптовий спалах. Світло осліпило нас обох.

І тепер уже не кімната була нашим місцем бою, а невідома місцина. Мене добряче приземлило невідомо куди. Ключ все-таки був у мене. Напевно, зуміла швидше ухопити.

- Покажися! - ступала по червоному піску. Дивний запах лоскотав повітря, - Вийди пияко! Зараз як лусну тебе за твої фокуси! 

З іншої сторони щось зашурхотіло. Ноги понесли за високу рощу дерев. Але колір їхнього листя був незвичним. Проте ніколи було розглядати чудасію! 

Знайомий голос поспішно вилаявся поблизу. Хижо обернулася. Невисокі кущі й такий противний тип. Зловісно підбиралася й тільки хотіла зненацька застати чоловіка, як мені в лоб ударили головою. Від болю зашипіла й присіла додолу. Сукня на превеликий подив була іншою, майже такою, однак занадто короткою.

- Пройдисвіт проклятий, ти куди мене завів? - протерла болюче місце й округлила очі. Переді мною був не той дрібний чоловік, а високий та міцний. Чорне волосся було пишним й вигравало на сонці, - Ви не бачили...

- Ну за що? - приречено зітхнув чоловік, - Ти справжня чортиця. Не могла відразу віддати річ? - блиснув хижо й відсторонено.

- Вона моя! - зло піднялася, - Поверни мене! 

- Не можу, - вищирився й пройшовся поглядом по моєму вигляді, - Здається, сукня при переході збіглася, - хмикнув й відвернувся, ніби щось шукаючи.

Стиснула кулаки. Ключ був у мене й це головне. Тому він був гарантом, що мене не покинуть. 

- Надіюсь, що у тебе нічого не збіглося, - уїдливо мовила й відступила, - Поверни мене додому! 

Раптово пролунав голосний рик монстра. Миттєво крикнула й забігла за спину чоловіка.

- Що це таке?! - голос тремтів й відмовлявся звучати, - Невже динозаври повернулися?

- Це - Кай, - задоволено хмикнув й позбувся моїх рук, - Не "що", а мій помічник. 

Небо закрило не хмарою, а велетенською ящіркою. Червоні очища гляділи в самісіньку душу й вивертали на зовні. При приземленні чудовиська, пісок злетів догори й остаточно все ж потрапив мені в горлянку.

- Повернемося, коли зможемо провернути одну справу, - кинув чоловік і швидко забрався верхи на смертоносну ящірку. Волосся розлетілося, а смарагдові очі ні на мить не припиняли слідкувати. Ящір видихнув клубок чорного диму й повернув на мене свою голову.

- Ти так і будеш стояти? - незадоволено нахмурив густі брови й подав руку.

- Не буду! Не хочу сідати! - подалася назад й прикрила долонею дорогоцінну річ. Звідки могла знати, що він не віддасть на вечерю цій потворі? Та й висоти занадто сильно боялася. Нізащо!

Чоловік примружив погляд й, забравши руку, почав відлітати. Не зрозуміло глянула на це все. А я? 

А мене потвора кліщами схопила своїми куриними лапами й почала набирати висоту. 

- Опустіть! - крякала я, але хто ж мене чув. Змахи крил й сопіння чудовиська перебивало будь-які спроби. Руками закрила очі, тільки й те, що могла, як дихати через раз і молитися всім богам залишитися живою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше