Глава 2

Туман, навколо густим молочним кисілем розлилось це диво природи, тишу порушує лише шурхіт листя під ногами, я помалу йду дорогою, насолоджуюсь атмосферою осені, явно відчувається аромат лісу, спокійного, тихого, що скидає шати перед сном, але під покривалом осіннім ще десь можна знайти пізні ягоди, гриби, певно й побачити квапливу білочку з горішками, чи їжака, що смішно водить носом в пошуках залишків літнього різноманіття... так, стоп, це ж наче сон, які аромати лісу...

- Привіт, - я здригнулась від голосу, що несподівано пролунав поруч, він розірвав тишу та гармонію навколишнього світу.

Недалеко від мене, наче з самого туману, зіткався образ, який став досить таки матеріальним дідусем, звичайним, як і сотні інших на вулицях нашого міста, в теплому осінньому пальто, капелюхові, окулярах на носі-картоплині та паличкою в руці. Весь його вигляд викликав позитивні враження, відчуття небезпеки не було, тому я заспокоїлась:

- І Вам доброго дня.

Побачивши мою реакцію дідусь усміхнувся:

- Ти вже довго тут блукаєш, аж зачекався поки відмітиш різницю між сном та реальністю, не хотів налякати, але в мене до тебе є розмова, і так відкладали довго...
Зрозуміло, що такий вступ мене дуже здивував, але я тактовно промовчала, потрібно ж дізнатись що мені захотіли розповісти.

- Хм, добре, дуже добре - пробубнів дідусь, а очі посміхались при цьому, - реакція врівноважена на нестандартну ситуацію, може й нічого що одразу не забрали, а дали час підрости, як і просила твоя бабуся...

Ось тут вже я не витримала, спробувала не дуже проявляти подив, все таки це ж сон, хоч і дивний, запитала:

- Вибачте, мені здалось Ви згадали мою бабусю, Ви з нею були знайомі? І певно саме з цим пов’язана подальша розмова, про яку Ви згадали?

- Знав, звісно знав... і так, частково з цим і пов'язана... прошу просто вислухати спочатку, потім в тебе ще буде час все обміркувати і повірити мені... Мене звуть Василіск Едуардович, я віщун і сторож туманного коридору між реальностями. Твоя бабуся Неоніла з давнього роду чародіїв перехрестя, вона молодша в родині, хранителем переходу тоді стала її старша сестра Мілена, ніхто ніколи не знає хто в родині з дітей отримає в спадок цей дар, чи прокляття, всі по різному завжди говорять про нашу природу здібностей і їх застосування...

Я здивовано подивилась на дідуся:

- Яка сестра Мілена, в бабусі лише одна старша сестра Таїсія була...

Старий віщун протяжно зітхнув:

- Ех, молодість, все ви наввипередки з часом і подіями поспішаєте... одна, тому що дар проявляє себе в перші роки життя, і зазвичай дитину забирають одразу на виховання в Ковен, готують до ініціації та подальшої долі, а в світі про немовля всі забувають, знає лише родина, вони можуть бачитись, допомагати один одному, але розповісти чи хоч якось натякнути про рідну людину не можуть... от скажи, ти певно на початку життя теж під наглядом бабусі росла, обставини так склались чи ще щось?

- Тт-ак, татко в армію пішов, а мама універ закінчувала, я той період з її батьками жила...

- От тоді і відкрився твій дар і знамення було, що потрібно готувати наступницю в Ковені... але хранителем в той час був молодший брат твого прапрадіда, того що циганським бароном вважався, який заснував своє містечко, в ті часи зручно було під такими личинами дар роду ховати... так от, він звернувся до мого батька за віщуванням твоєї долі, адже розумів, що його останній час близько і сестра твоєї бабусі має зайняти його місце, так як наступника готують тоді як новий хранитель приходить, іноді по два-три коліна родових оминається поки дар себе знову проявить, сила в крові довго на світі тримає, поки свою долю не реалізуєш в необхідній мірі... і дивним в той раз віщування було: "час минає, світи розвиваються, нова епоха вимагає змін, дитя зростатиме в своєму світі, а як закінчиться Ніч Сварогова і прийде східна чума на її рідні землі, так і визначиться все і вступить в силу новий хранитель". Бабуся твоя тоді на зборі довго відстоювала право залишити тебе, багато хто проти аргументи виставляв, хоч і пророцтво, та вони непрямі та неоднозначні часто... але брат твого прапрадіда Любомир підтримав її і все було вирішено, тебе не забрали, вирішили, що тепер хранитель має розвиватись в звичайному світі, щоб краще відчувати та розуміти проблеми рідної землі, для роботи на перехресті світів це досить важливо, хоча до сьогодні багато хто в Ковені вважає таке рішення помилкою, без підготовки ось так важко, ех... - знову зітхнув дідусь і замовчав, лише махнув рукою...

Ми мовчки поволі йшли далі дорогою, кожен думаючи про своє, віщун явно пригадував минуле і інколи похитуючи головою щось бубонів, як звичайний дідусь, а я все думала про його розповідь, така незвичайна історія мого роду, але чомусь я вірила його словам, відчувала ж давно, що не все так просто в світі і не може лише на матеріальному плані зав'язуватись... Туман наче став не таким густим, навколо проступали обриси дерев, які праворуч переходили в густий ліс, що тонув в білому мареві, ліворуч ж за невеличкою смугою дерев була молочно-біла порожнеча, яка наче дихала чимось грандіозно-величним, але не небезпечним, як розумний хижак, який знає свою силу, але без потреби не буде її демонструвати, тим паче на маленьких комашках які майже непомітно рухаються поруч...

- Василіск Едуардович, скажіть, а мама теж знала про силу роду і нашу історію?

Старий похитав головою:

- Ні, Ірія, не знала, якщо в поколінні не прокидається дар, то дітей намагаються захистити від важкої ноші знання, хоча сила в крові проявляється завжди, в кожного по своєму, але якщо правильно не готувати чародія, то і природа її більш спонтанна, зав'язана на емоціях та бажаннях, і в тебе, і в твоєї мами зараз саме такі викиди і фіксуються зазвичай, неконтрольовані та яскраві, з дикою складовою, добре що хоч не руйнівні і виправляти багато не доводиться, але я за цим не слідкую, для цього в Ковені і інші люди є... а от в родині твого дідуся сила спокійна, врівноважена, як і в твого брата, єдине що прийняти її треба, природу в душу пустити, а як займе вона своє місце, то і в житті гармонія у знахарів буде...