Глава 9

Ще тиждень пройшов у практиці з порталами, налаштовувалась під час медитації, починала відчувати природні потоки як свої, а от повної концентрації для утворення завихрення так і не вистачало. В один з днів, повертаючись додому з поляни де проводила тренування, до мене прийшло знайоме відчуття тривоги, що закручувалось спіраллю в зоні сонячного сплетіння. Промайнула думка про гостей і я зірвалась на біг в сторону звідки йшло відчуття присутності... на поляні лежала жінка, коли я підбігла, то побачила, що одяг на ній порвано і вона вся в крові, кинулась щоб допомогти, але та схватила мене за руку і відкрила портал... мене знову перевернуло разом зі світом, коли прийшла в себе через кілька хвилин побачила, що жінка вже хрипить, певно помираючи, вона видихнула:

- Берегине, допоможи... вона сама в домі... не виживе... допоможи,- і затихла.

Я стояла шокована біля тіла і не знала що робити, пульс я звісно тремтячими руками перевірила, але видно було, що вже нічим я допомогти їй не зможу... хоча, вона говорила про когось, щоб я ЇЙ допомогла, бо та сама в домі і не виживе... так, портал я зараз не відкрию, та й не факт, що взагалі зможу, значить потрібно йти шукати той дім. Хранителі порталів зазвичай живуть недалеко від точки своєї роботи, от певно і ця жінка-хранитель десь тут проживала, і швидше за все вона просила за дитину чи тварину в домі, яка без допомоги сама не виживе... знати б ще що сталось... тут поруч зі мною впала стріла і всі думки вилетіли геть - стріла!, справжня така і явно в мене летіла. Ну я і побігла, подалі від загрози, з поляни, під захист дерев. Біжу лісом, петляю між дерев, сподіваюсь, що той хто стріляв не профі, бо мій дилетантський біг більше схожий на пародію якусь. І тут поруч:

- Привіт, куди біжимо?

Я відскочила в бік і рвонула ще швидше.

- Ей, не біжи так, ти чого?

Я все таки подивилась в сторону звуку і зупинилась, недалеко від мене сів чорний звичайний кіт і почав мити лапку, а паралельно я далі чула його мову, певно щось типу телепатичної розмови:

- Так ти скажеш чого ми бігли? Той хто в тебе стріляв одразу втік, відьом бояться і зазвичай або одним пострілом вбити намагаються, або великими групами нападають.

- Тти хто? Яких відьом, я Берегиня, чародійка, але ж не відьма, темним ремеслом не займаюсь. А бігла, бо втікала, не знала, що не наздоганяють вже.

Кіт зовсім як людина зітхнув і продовжив:

- Я кіт-фамільяр, мою господиню дуже сильно побили, вона на останніх силах з лісу, де збирала трави, практично доповзла до цієї поляни щоб за допомогою піти, відчувала, що не для себе вже, але доньку саму залишити не могла, сама її ростила, дівчинці ще двох років не має, в неї дар хранителя порталу відкрився, не можна їй самій бути.

- Ну а родичі, чого саме до мене прийшли? І за що побили? До дитини ці покидьки не могли добратись поки ми тут?

- Фрр, скільки запитань... родичів не має, побили за те що відьма і згубила когось там, до дитини не доберуться, там захисний контур навколо дому, тільки своїх пропускає,- фиркнув кіт, але швидко на все відповів.

- Добре, веди, розберемось далі по ситуації,- вирішила я, - мене звати Ірія, як ти зрозумів Берегиня перехрестя світів.

- А я Оберіг - фамільяр, - відповів кіт, на що я приснула в кулак,- ей, ти чого гарне ім'я ж, та й фамільярами лише розумних істот беруть.

- Так так, - я замахала руками, - не ображайся, просто один домовий дуже б такому тезкові здивувався. Хоча у нас он теж котів Васьками називають, а потім з вулиці, коли кличуть, і кіт біжить і мужики відзиваються.

Скоро ми підійшли до акуратного двоповерхового будиночку на краю якось селища, він стояв якраз на перехресті доріг, одна явно була чимось типу тракту, що проходив в цьому місці вздовж лісу, а інша через ліс йшла до самого селища. Поруч з домом нікого не було видно і я швиденько зайшла на подвір'я, захист на мене лиш мигнув і пропустив з легким лоскотом, наче скануючи і запам'ятовуючи. А кіт тим часом розповідав:

- Це дім моїх господарів, ще кілька поколінь тому хранителі вирішили додатковий заробіток організувати і поставили трактир замість звичайного будинку знахаря на окраїні, тут тракт проходить, вигідно було.

- А чого ж було? Зараз що змінилось, дорога он на місці ж?, - здивувалась я.

- Розумієш, в нас світ з великою кількістю магії, вона нестабільна, тому чародії більше на природу орієнтовані були, боялись шкоду чинити викидами і несподіваним результатом заклинань, раніше наче все гаразд було, але от років з десять тому відбулись якісь події, деталі я не знаю, і всіх чародіїв прирівняли до відьом та слуг темних сил, і почали винищувати при перших проявах активного використання сили. Ось тоді спалили батьків і сестру нашої хранительки порталу, вона якраз в іншому світі була, познайомилась там з хранителем і змогла отримати в подарунок ось цю систему захисту, яку і поставила навколо будинку як повернулась, вночі пробиралась додому, я її тоді зустрів біля порталу і встиг попередити. Ось після цього всього і перестав цей постоялий двір дохід приносити - фамільяр замовчав, певно згадуючи всі ті неприємні події.

- Так а чого ж вона залишилась тут, ще й дитину народити ризикнула в таких умовах, - здивовано запитала я.

- Так рідний світ, не хотіла залишати, мала ж берегти портал, допомагати, - на таке одкровення я лише хмикнула, певно патріотизм закладено на генетичному рівні в хранителів, щоб до останнього свій світ оберігали, - ну а потім королівський указ вийшов, що всі з магічним даром мають проходити перевірку на приналежність до темних сил, і якщо нічого поганого не виявлять, то вони можуть жити далі і допомагати знахарством, лікувати людей. В нас світ хоч і сильномагічний, але розподіл магії в людях нерівномірний, і більше половини населення дару не мають, а ще частина з таким, що спить, і не часто таке, що за все життя не розкривається.

За розмовою я оглядала швиденько дім, відмічаючи простору залу на першому поверсі, міцні добротні столи і лавки, камін, невеличку стійку з полицями для напоїв за нею, зараз пустою. Двоє дверей в кутку дальньої стіни до кухні і комори відповідно, з кухні ще один вихід на вулицю і спуск у підвал. На другому поверсі з десяток кімнат, може більше, досить просто все, але чисто, туалетна кімната певно на вулиці. Але дитини я ніде не побачила. Паніка ще не встигла підступити, а я вже знайшла в кінці коридору, в маленькій ніші, сходинки нагору, так і не помітиш одразу поки не підійдеш... там виявилось велике приміщення-зала, теж з каміном, якимись лавками і столом по центру, двері в ще дві кімнатки і комору, де зберігали одяг наче в шафі і деякі необхідні побутові дрібниці типу ниток, дзеркала, стрічок, тканини і тому подібного дріб’язку, необхідного в побуті. Ось в одній з кімнат я і знайшла дівчинку, вона спала в ліжечку.