Глава 17

В лабіринті перед темним відкрилося три шляхи з темними проваллями-дверима, прислухавшись до себе чаклун зробив крок у перші двері, перед ним був міст над проваллям, старенький такий, ще й скрипів від вітру. Явно потрібно було на ту сторону, там знову виднілось троє дверей з темрявою.

Обережно ступивши на міст чоловік почав рухатись, кожен скрип дошок віддавав потоком мурах по шкірі. Десь на третині дороги права нога провалилась, міст почав розхитуватись сильніше, а Георг завмер над безодньою намертво перехвативши канат-поручні, скільки він так сидів не знав, і скільки б ще просидів... але ось знизу почувся викрик, що різонув по вухах, потім ще один, і ще. Вгору до темного мчали велетенські гарпії, ну саме так чоловік уявляв собі цих створінь, розмах крил в декілька метрів, яструбині дзьоби і гострі кігті. Хижаки кружляли над Георгом і через кілька хвилин почали раз за разом підлітати все ближче, поки не атакуючи, але повітряними потоками дуже розхитуючи міст. Як тільки чародій вирішив рухатись далі, так перша гарпія зачепила його крилом, далі вже чародію довелось оборонятись. Першу атаку він відбив мечем, але ледь встиг зачепити велетенського хижака. Далі на некромага спланувало одразу дві гарпії, вони заходили з двох сторін, щоб йому було важче захищатися, але Георг не розгубився і вдарив струменями вогню з двох рук у різні сторони, одна з атакуючих відсахнулась, підпаленим у неї виявилось лише одне крило, меч в одній руці все таки трохи заважав вірно розрахувати траєкторію для потоку вогняної стихії, гарпія почала збивати маленькі вогники, що спричиняли дискомфорт, потоками вітру і з диким клекотом носилась туди-сюди навколо, іншу ж нападницю темний пошкодив більш солідно, і та каменем почала падати в провалля. Далі гарпії налітали то по одній, то по кілька відразу, одиночні атаки здебільшого відбивались мечем, групи відлякувались чи збивались вогнем, лише двічі некромаг використав силу темряви для знищення великих груп гарпій, але і від потоку такої руйнівної магії деякі хижаки вдало втікали, вивертаючись в повітрі чи залишаючись за спинами товаришок.

Поки Георг відбивався вогнем, мечем, темрявою, намагався утворити повітряні смерчі навколо птахів, він навіть не звертав увагу на міст та провалля під ним, і коли завершився бій темний побачив, що стоїть біля проходів. Хм, зрозуміло, потрібно було перебороти свій страх висоти, і він це зробив поставивши бій приорітетнішим за емоції, в результаті навіть не помітив, як на інстинктах перейшов провалля.

Зробивши крок в другі двері некромаг не побачив нічого, ну от абсолютно, повна темрява навколо. Вогняні пульсари нічого не дали, темрява була кругом і не розсіювалась. Спробував рухатись вперед перевіряючи руками і ногами перед собою, не допомогло, тягнувся як в желе, майже на місці стояв по внутрішньому сприйняттю. Тут згадалось як він бачив в будівлі без світла, наче й не зовсім зором. Сів на підлогу і почав медитувати, знову відчув навколо порожнечу, але через якийсь час, скільки пройшло чародій не знає, так як і на арені, він вловив ниточку знайомої сили, потягнувся до неї, почав рухатись незрозумілими переходами, його астральне тіло кидало, то вниз з височенної гори, то підіймало десь на рівень орбіти. Спробував взяти потік під контроль, раніше достатньо було просто не втратити себе, а тут явно потрібно скоординувати рух до цілі. Темрява потоку показала зуби, от реально, нічого такого візуально не бачилось, але темний відчував, що стоїть наче бойовий заєць перед могутнім левом... ну нічого, в нас теж є зуби і навички... почав кружляти, заплутувати темряву, намагатись втягнути і поєднати її з своїм резервом, і от коли здалось, що все, не втримає, лев перетворився на кота, спокійного, муркотливого... темрява почала ластитись і сама потекла в руки, наповнюючи до вінець внутрішній резерв некромага.

Георг розплющив очі і побачив знову три проходи. Хм, значить випробування на контроль внутрішніх каналів і заповнення резерву в екстремальних умовах, що ж, логічно...

Треті двері вивели його в сад, теплий літній сад, аромати квітів і фруктів дурманили голову, після пекельного піску і темних пейзажів це місце асоціювалось з райським куточком, і було сприйняття що він вдома, що не було ніякої магії, випробувань, ось там на поляні його родина... пролунав сміх, і біля сусіднього дерева він побачив дружину:

- Привіт коханий, ти чого так довго? Пішли, нас вже чекають.

- Я... я не знаю... Іріє, такі дивні речі відбувались...

- Нічого дивного не було, то лише сон, ти тут з нами, пішли, забудь все, нічого не було...

- Так, нічого не було..., - і він як заворожений пішов за нею в сад.

...так стоп, була магія, портал забрав Ірію, він некромаг і проходить випробування, виверти свідомості це одне, а чітке сприйняття істини зовсім інше... одразу після чітко поставленого сприйняття реальності і відокремлення від нього навколишньої ілюзії, все навколо пішло дрібними тріщинками розсипаючись на дзеркальні шматочки і перетворюючись на пил... і знову двері перед ним, тепер вже одні... певно це був тест на чистоту свідомості і можливість захистити себе від зовнішніх впливів.

Тільки зробив крок в провалля дверей як його накрила тривога... він покинув зону без часу і в реальному світі відчув дружину, десь далеко за межами Землі, але точно знав, що з нею щось сталось, вона потребувала його.