Глава 28

В дім молодого хранителя переходу ми прибули якраз надвечір. Нас зустріли дві досить молодих і красивих жінки та статний чоловік, я навіть трохи розгубилася, хоча мене попередили, що вампіри живуть досить довго і старіють повільно, довго зберігаючи молодість тіла, старість до них приходить буквально за останні кілька десятків років перед смертю, коли вампір вже втрачає інтерес до життя і в нього майже зникають емоції і не поступають нові враження. Вальмаріс представив мене своїй родині і нас запросили до столу. Страви, як і розповідав Георг, в більшості були незнайомими, але дуже смачними, я навіть знайшла і скуштувала ту жабу-кальмара про яку мені розповідав чоловік.

- Я чув вам все таки виділили нерухомість в нашому місті, ми дуже раді такому сусідству. Берегиня і некромаг, приємно знати, що такі поважні люди наші знайомі, - сказав батько юного вампіра.

- Так, дякуємо, нам теж приємно, що ми знайомі з такою чудовою родиною хранителя переходу світу Ночі, - відповіла я, - ми вже подивились дім і в нас виникла проблема: там явно давно ніхто не жив, все покрите пилом, сад запущений. Я навіть спробувала ритуал призиву домовиків провести, але чомусь ніхто не відізвався, може поблизу просто не має вільних родин цих духів природи.

- Вибачте, а хто такі ці домовики?, - з зацікавленням подалась вперед мама Вальмаріса

- Ну, духи природи, в усіх світах, де є хоч трохи магічної енергії є такі духи, навіть в нас на Землі, взагалі природніх духів дуже багато, ось наприклад дріада на площі дух лісу, а німфа дух води, домовики ж відповідають за порядок і захист будинку, слідкують за чистотою, худобиною, зовнішнім охоронним контуром, якщо світ збагачений магією і має свої джерела, то вони можуть навіть займатися приготуванням їжі, доглядати дітей, займатись в майстернях, кузнях і тому подібними справами. Ось у нас на землі магії мало, вона перетікає з інших світів, але домовики теж є, але в більшості випадків основний час вони перебувають у вигляді духів і лише слідкують за господарством і підтримують роботу господарів. А от тут магії ж багато, вони теж мають бути, дивно що ви про них не чули.

- А які умови їх існування?, - запитала бабуся хранителя переходу.

- Ну, вони породження енергії природи, їм потрібна магія для існування і почуття якими вони харчуються для здоров'я та розвитку.

- Зрозуміло, в нас взагалі таких духів не має, початково ми не жили в мирі з людьми, а самі почуттів не маємо без емоційного фону навколо. Ми намагались тримати людей як домашніх тварин, щоб жити і відчувати. Як ви розумієте, ні ми ні вони щасливими не були. Це вже аж Надерленги донесли до наших народів необхідність жити в мирі одним механізмом. Так от, люди в нас без магії, а ми були без почуттів, тобто повноцінно ні ми ні вони не могли стати господарями таких духів природи, тому певно вони в нас і не з'явилися взагалі, - проаналізувала ситуацію пані Вальтарія.

- Але ж німфа і дріада наче добре у вас почуваються, - здивовано сказала я.

- Так, тому що зараз простір в нашому світі містить в собі суміш магії та емоцій, бо всі живуть поруч і підтримують один одного, енергетика змішалась, і тепер такі духи могли б в нас існувати...

- От було б добре якби до нас перебрались такі, в вас знайомих вільних домовиків не має?, - з дитячою безпосередністю запитав Вальмаріс.

Я задумалась, глянула на чоловіка і одними губами сказала "Морія", він кивнув:

- Думаю є один варіант, але ми спочатку запитаємо в них, щоб не давати вам хибну надію, - сказав Георг подивившись на юного хранителя.

Заночували ми в дому Вальмаріса, а наступного ранку, поснідавши, відправились на ярмарок.

Я чомусь думала, що побачимо щось схоже на середньовічний ринок, але те що предстало перед нами було цілим містечком, з шатрами, загонами, прилавками, з різними артистами і навіть кімнатами ілюзій, як в домі Ореґа. Ми довго блукали рядами розглядаючи різноманітні тканини, одяг, взуття, прикраси, сувеніри, продукти, солодощі, антикваріат, картини, маготехніку, тварин і спостерігали за виставами. Купили батькам в подарунок магокристали, що дають слабке тепле освітлення, але заряджаються всього раз на 5-6 років, будуть декоративні нічники. Братам взяли гарні шкіряні пояси з самовідводними гаманцями на них, це означало, що чужий не зможе торкнутися такого, рука постійно проходитиме повз, заряджати таку магію не потрібно, на поясах та кошелях було нанесено зачаровані руни. Ольвії та племінниці взяли гарні заколки в волосся, що змінюють свою форму та колір по побажанню господині, там теж було нанесено руни і зміни були обмежені розмірами предметів і матеріалом використаним на їх виготовлення. Потім зупинились біля загонів з ятці, порадившись і детально розпитавши про умови утримання цих дивних їздових істот ми вирішили завести собі двох молодих особин. Місця на перехресті світів достатньо, а конюшні з вільними місцями в нас є.

Поки розмовляли з господарем великого табуна ятці, зі сторони загону я почула плач, підійшла до загорожі, поки чоловіки домовлялись про ціну і придивилась, в центрі стиснувшись в клубок з підскулюванням сиділа якась дуже брудна тваринка, наче щеня, погано було видно, а навколо тупцювали великі ятці, от от хтось таки наступить на малого. Я полізла через загорожу:

- Пані, пані, ви куди, не можна, вони можуть злякатись і зашкодити вам, в них дуже потужні лапи..., - неслось мені в слід, але я вже майже добралась до тваринки.

- Іріє повернись, ти чого туди полізла?, - почула я голос чоловіка, але вже притисла до себе малюка.

Не встигла я випрямитись, як ятці сполохано почали метатись по загону, одразу вони певно лише придивлялись, а коли побачили, що заходу поміж них, дійсно захвилювались. Ледь не потрапивши під лапу одному активному занепокоєному ятці я з переляку сильно відштовхнулась від землі щоб відскочити в сторону і... полетіла... ні, реально піднялась в повітря над головами ятці і злякано зависла не дихаючи в повітрі. Георг ошаліло дивився на мене і щось говорив господарю загону, той з помічниками швиденько зайшли в середину і втихомиривши відвели ятці в сторону. Мій некромаг вже був в точці старту мого польоту: