ІV СВІЖИЙ ВІТЕР КАЗКИ

ДИВО

Рано-вранці на березі річки, на невеликому кущику сидів тремтливий метелик. Яскраві крильця так часто тріпотіли, що неможливо було розгледіти ні кольору, ні краси візерунку.

Поволі з-за річки випливало Сонце. Спочатку ледь визирнуло, а потім сміливо попливло небом, а його відображення – річкою.

Молодий метелик вперше побачив схід Сонця, ця картина зачарувала його так, що він перестав тріпотіти крильцями. Сонце згори угледіло яскравого метелика, воно розгледіло на його крилах дивний знак.

-Візьми частинку мого світла, - шепнуло Сонце, і його промінчик торкнувся крилець метелика.

І сталося диво.

Сонце продовжило свій плин небом, а землею летіла його частинка на тендітних крильцях… Куди б не прилітав метелик, там відбувалися дива…

Пролетівши кілька разів навколо землі, метелик оволодів такою силою, такими неймовірними знаннями, що вже нічому не дивувався, будь-які труднощі вирішувались одним взмахом крил.

Якось на вершині віддаленої гори метелик побачив орла. Познайомились. Орел байдуже дивився на метелика. Тому було дивно таке ставлення, бо до цього часу всі вже знали про нього і мали за честь спілкуватися з ним.

• Я чарівний, сонячний метелик, дарую дива, - розповідав він.
• слухав його байдуже, говорив про буденні справи і ставився до метелика як до звичайної комахи. Спокій та сила спантеличили його. Метелик залишився на тій горі на кілька днів. Він спостерігав, спілкувався, слухав і все намагався збагнути:

-Чому такий великий птах, з такими сильними крилами, гострим зором, з могутніми кігтями і дзьобом, робить якісь незначні справи, якщо його потенціал здатен на більше, важливіше, масштабніше…

З-за гори виглянуло Сонце, і його промінчик торкнувся темних крил орла.

Що відбулось?

Нічого!

Темрява поглинає світло, вбирає силу не віддаючи нічого натомість, а барвисті крильця тендітного метелика все світло трансформують у любов, надію, віру, даруючи всім навколо, залишаючись при цьому малими, тендітними, ніжними та водночас такими могутніми.

ЗОЛОТА  РИБКА

Люди – це рибалки. Кожен сидить на березі своєї водойми: океану, моря, річки, озера, ставка чи навіть калюжі, і ловить рибу велику й малу.

Одному рибалці вдалося спіймати в каламутній воді невеликого болота ЗОЛОТУ РИБКУ.

Саме ця золота рибка дуже рідко давалась рибалкам у руки, то були дуже спритні та хитрі рибалки, які полювали тільки на золотих рибок з ціллю отримати багатство, владу... Цей же рибалка був звичайним, який ловив рибу тільки з однією ціллю – з’їсти. Золота рибка просто пожаліла його і сама вхопилась за гачок. Неймовірно зрадів рибалка своєму улову!

Рибка заговорила до нього людською мовою:

• Не їж мене! Я виконаю будь-яке твоє бажання: ти можеш стати багатим, можеш мати владу… Про що ти мрієш?

Не довго думав рибалка:

• Я проста людина, навіщо мені влада, багатство? Я живу і тішусь : їжею, спілкуванням, коханням. Їжу я добуваю сам, маю багато друзів, а от коханої поки нема…Тож хочу, щоб ти стала мені коханою.

Не очікувала рибка такого, але ж бажання є бажання, мусить виконувати.

В цей час підійшли інші рибаки, щоб не показувати їм свою здобич, рибалка кинув рибку назад у болото зі словами:

• Я завтра повернусь! Чекай мене!

….Відтоді щодня сидить той рибалка біля тієї калюжі з ранку до ночі, намагаючись знову спіймати свою ЗОЛОТУ РИБКУ.

…Та, на жаль, у тій калюжі риби взагалі не було…одні жаби…

Я  ЛЕЧУ,,,

Колись давно я була малою зіркою, рожевою звичайною зірочкою. Поруч світило багато інших зірок, вертілись планети, пролітали метеорити… Одного разу я побачила дуже гарне видиво: до мене наближалась нестримно красива комета, її сяйво заворожувало, її розміри, сила, швидкість були наскільки неймовірні, що я забула про безпеку.

-Бережись, - кричали інші зірки.

-Втікай, - кричали планети…

Та де там…я їх не чула…я летіла назустріч…

Мить…удар…і мої спопелілі рештки полетіли у різні сторони великого Всесвіту.

Мабуть, усе-таки я була гарною зірочкою, бо не одна частинка не зникла, просто стала жити там, де її закинуло: на Сонці, на Місяці, на інших планетах, в інших світах…Ніхто навіть уяви не має скільки їх насправді, якою мовою володіють, які знання бережуть.

Минуло багато часу з тих пір … Моя душа переродилася, воскресла в образі Птаха, що летить по світу і збирає свої вцілілі рештки. А кожна частинка змужніла, зросла, набралася сил та знань.

Я росла…І сьогодні віднайшла останню свою частинку.

- Я ціла! Я жива!

Могутня і сильна, водночас тендітна і ніжна, бо вмію любити та дарувати любов, світло, силу, віру, надію, знання.

-Я знову лечу!