Без облич
Ти залишилась ангелом, навіть, коли я обламав твої крила.
Мене не покидає відчуття того, що ми помінялися місцями. Здається, це почалось давно.
Я знову прокинувся від кошмарного сну. Але сьогодні я не дивився як вбивають тебе, не відчував твого болю, твоєї зневіри. Сьогодні вбивали мене. Жахливі примари роздирали мене на шматки. Здавалось, наче вони намагалися щось знайти. Скарб? Цікаво, який?
Я знаю, що вони шукали. Душу. Але, хіба можна знайти те, чого немає?
Я давно віддав її, позбувся, як чогось непотрібного. Зробив це ще тоді, коли ти вперше прийшла до мене. Чи правильно я зробив?
Твій погляд того, першого разу, наповнений докором. Мені навіть стало соромно.
Тепер я не бачу тебе у своїх жахах. Тепер ти з'являєшся під ранок. Я прокидаюся від чергового жаху, кричу як навіжений, не в силах чинити опір тим самим примарам.
Раптом моє вікно відчинилося, наче його хтось із силою штовхнув. Я нікого не бачив, але ліжко прогнулося під чиєюсь вагою. Щось торкнулося моєї голови. Неначе мама, що заспокоює своє дитя, ти заспокоювала мене.
Тобі вдалося врятувати мене цього разу.
І як абсурдно це б не звучало - Моє жахіття стало моїм порятунком.
#4329 в Різне
#4100 в Сучасна проза
Відредаговано: 07.07.2018
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
