Без облич
Не драматизуй, навіть сльози - це просто вода.
Чому тепер мені не вдається побачити тебе. Вистачило б однієї хвилини, аби знову пригадати тебе.
Не пам'ятаю, коли востаннє посміхався. Напевно тоді, коли ти снилася мені, але чому тепер нічого немає?
Тепер ні жахіть, ні чогось хорошого. Порожньо. Порожньо настільки, що навіть якщо я буду кричати так, що надірву голос, не почую навіть найменшого відголосу.
Тиша. І знову страх. Тепер так буде завжди? Така гнітюча тиша ніколи не приводить до чогось хорошого. Вона, як найзліший ворог підкрадається ззаду і б'є в спину. А потім в груди. В голову. Збиває з ніг і я падаю на коліна. Тобі не почулося. Справді, на коліна.
Знаєш, яким я себе почуваю? Зломленим.
Але мені зовсім не шкода себе. Я вже казав. Пам'ятаєш? Жалість - слабкість. І хоча зараз я й не виглядаю сильним, мені однаково.
Це "однаково" завжди пригнічувало тебе найбільше. Ти ніколи не казала про це вголос. Але твої очі. Вони завжди видавали тебе.
Певно, я дізнавався більше просто поглянувши в них, аніж послухавши тебе.
Тепер тебе немає. Навряд ти повернешся до мене.
Може, колись, коли мені залишиться не більше, ніж хвилина, ти прийдеш до мене. І, можливо, скажеш ті слова, на які я заслуговую найменше: "Я тебе кохаю".
#4329 в Різне
#4100 в Сучасна проза
Відредаговано: 07.07.2018
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
