Без облич

Чого я доб'юся, якщо буду кричати в порожнечу? Лише того, що втрачу голос або слух. Але і це в тисячу разів краще, ніж втратити тебе.

Здається, наче моє тіло і розум повністю охопило полум'я. Мене наче кидає у вогонь, але я не відчуваю ні тепла, ні жару, а чую лише противний свист. Хочеться закрити вуха, але нічого не виходить, руки і ноги наче налиті свинцем, а голова, здається, поважчала настільки, що могла б розколоти цеглину, якби та лежала переді мною.

Чому так погано? Не пам'ятаю, коли востаннє відчувала щось подібне.Але мені зовсім не страшно, навпаки, я спокійна як ніколи. Чи може мені тільки здається? 

Мені здається, чи я вже колись відчувала себе подібним чином? Може це лише спогади з минулого. Все настільки реально, але в той же час біль, який би я мала відчувати в цей момент, наче не справжній, бутафорський. Він наче якийсь особливий, вигаданий спеціально для мене. Придуманий для того, аби звести мене з розуму, добити остаточно.

У цьому маренні мені вчуваються чиїсь голоси. Хто це? Вони надто приглушені, я навіть слова не розберу. І розгледіти їх немає ніякої можливості, жодного шансу, аби дізнатися, хто б це міг бути.

На тебе це не схоже. Ти явно не з тих людей, хто буде багато говорити. Нічого зайвого, лише по суті. Почути від тебе хоч одне ніжне слово, хоч щось приємне було справжньою рідкістю. Але, все-таки, інколи вдавалося.

Моє тіло слабшає, м'якне, наче провалюється у безодню відголосків минулого і майбутнього. Але тут немає справжнього. Воно наче випало з реальності, його не існує, так само як не існує в моєму житті шкодувань і жалості. В першу чергу, до себе. 

Я вже й не пам'ятаю себе. Навіть, сказати як я виглядаю, ким працюю, або де живу - викликає в мене певні незручності. Чому я нічого не пам'ятаю? Чому мої спогади починаються і закінчуються тобою, але при цьому всьому я досі не знаю, хто ти? Чому стерлось абсолютно все, навіть моя сім'я... А чи була вона в мене взагалі?

Та і якщо, до кінця бути чесною, я навіть не впевнене в тому, як мене звати. Я знаю лише те, що прочитала у тій листівці, але чи правда то?

Так само і ти. Тебе і справді звати Лі Хьон? Я ж кликала тебе по імені. Здавалося вже надірвала голос, але ти так і не з'явився. А може я витрачаю свій час даремно? Може ти вже далеко? Так далеко, куди не дістанешся просто тому, що хочеш. Може, ти там, звідки не повертаються? А, може і навпаки, може, насправді, я потрапила туди, звідки вибратися в тисячу разів складніше, ніж потрапити?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше