Без права на помилку

Розділ 2

Здавалося, що до кінця заняття я помру від нудьги. Викладач розповідав загальні речі про поезію та вірші, а в мене з'явилося величезне бажання заснути. Особливо, коли річ пішла за різновиди віршування, ритми, рими, а також за поетичні прийоми. Це було ще нудніше, ніж стояти в черзі до лікаря. Ну а в кінці Лук'ян сказав, що ці всі правила повна дурня, якщо ти живеш поезією та пишеш її так, як відчуваєш. Головне емоції та почуття, які ти вкладаєш в неї. Звісно, спершу треба визначити головну ідею та посилання свого творіння. Та це теж губиться в той момент, коли ти хочеш написати щось в нестримному пориві натхнення. Зі всього сказаного я зробила висновок, що потрібно складати вірші так, як ти це бачиш та відчуваєш. Навіщо дотримуватися правил, придуманих кимось, якщо можна створити власні?

З таким задоволенням я ще ніколи не виходила з університету. Всередині було якесь таке не надто приємне відчуття, адже цей викладач справді принизив мене перед усією групою. Ту анкету я заповнювала просто так, не вдумуючись. Навіть можна сказати, що "по приколу". Якщо чесно, то мені зовсім не подобається його ставлення до мене. Він взагалі відверто показує, що я чомусь йому неприємна. Не хочеться думати про те, що буде далі на тих заняттях. Сподіваюся, що цей факультатив протягне навіть не до кінця першого семестру. Принаймні, я зроблю все, що в моїх силах, щоб так і було.

— Як же мені сподобалося, — радісно сказала Ната, а я просто закотила очі. — Він такий неймовірний, а ще здається, що в нього до мене є якась симпатія.

— Та невже? — я подивилася на дівчину, піднявши одну брову.

— Ага, — подруга кивнула головою, — він же постійно кидає на мене проникливі погляди, або ж просто дивитися в очі. Я відчуваю якусь зацікавленість з його сторони, а ще… Ну ти ж пам'ятаєш нашу першу зустріч. Вона була… — дівчина намагалася підібрати слова. — Була…Такою неочікуваною, романтичною та особливою, ніби в усіх мелодрамах чи любовних романах.

— Не перебільшуй, — фиркнула я та склала руки на грудях. — Ці всі фільми, любовні романи — банальна казка. Не існує кохання, от і все. Спочатку людина відчуває миттєву симпатію, потім вона переростає у якусь пристрасть, а тоді все змінюється під впливом побуту. Залишається лише прив'язаність і таке собі звикання до людини. Просто хочеться, щоб та людина була поруч, бо тобі так зручно. Звідси й всі зради та непорозуміння. О, і ще забула про те, що хтось комусь може бути вигідним, або ж це навіть взаємовигідний союз. Тому…

— Які цікаві роздуми, — почула я за спиною голос Лук'яна, а тоді трохи роздратовано закотила очі. — Розкажете нам про це на занятті, Карино?

— Відколи це на таких неймовірно цікавих уроках про те, як писати поезію, говорять про кохання? — спитала я. — Боюся, що коли я почну висловлювати свої думки, то ваші заняття стануть ще нуднішими. І якщо чесно, то далі вже нікуди.

— Чому ж ви так думаєте? — чоловік підійшов трохи ближче до нас. — Насправді, саме кохання надихало всіх поетів на створення своєї поезії. Звісно, багато хто описував складні реалії тодішнього періоду, чи сучасності. Комусь подобалося відтворювати естетичну красу, а хтось писав під впливом відчуттів. Кохання — це не лише те, що відбувається між чоловіком та жінкою, це ті емоції, що з'являються у людини під впливом цього почуття.

— Якщо так, то що тоді надихає вас? — я уважно подивилася на викладача.

— От коли ознайомишся хоч з одним моїм творінням — зрозумієш, — відповів він, а тоді відійшов. — Ну що ж, зустрінемося у четвер, дівчата.

Лук'ян попрямував у сторону стоянки, а ми з Натою просто дивилися йому вслід. Чоловік підійшов до якогось мотоцикла та зупинився біля нього. Чомусь він неабияк дратував мене своєю поведінкою, а ще мені дуже не подобалося те, що в дечому він таки мав рацію.

Нарешті я помітила, що біля університету зупинився автомобіль, з якого вийшов водій та мій батько. Це мене навіть дуже сильно здивувалося, але я і зраділа його появі.

— Бувай, — байдуже сказала я Наті та попрямувала до машини.

Як тільки опинилися біля них, то одразу ж обійняла батька. Він з теплою усмішкою подивився на мене.

— Що ти тут робиш? — спитала я.

— Мені потрібно дещо обговорити з деканом, — відповів тато. — Я вже давно йому пообіцяв фінансування ремонту у двох аудиторіях, і пора вже виконати свої обіцянки. Почекаєш мене тут, а тоді разом поїдемо додому.

— Гаразд, — я кивнула, а тато разом з охоронцем попрямував до університету.

Попри те, що батько у мене дуже хороший, і справді багато зробив для міста, йому все ж доводиться ходити з охороною. Мого тата справді люблять у місті, тому що він чесний чоловік, який дбає про людей, що проживають тут. Та все ж знайдуться люди, які захочуть його усунути. Все-таки батько має дуже багато конкурентів, які так і мріють отримати крісло мера. Тільки-от вони не розуміють, що воно зайняте Раковськими на багато років вперед.
Я відчинила дверцята автомобіля, щоб сісти всередину, і мимовільно глянула на стоянку. Лук'ян уважно спостерігав за моїм батьком, який якраз заходив у корпус. Дивно, адже чомусь вираз його обличчя був надто сердитим. Та і його різкі рухи свідчили про те, що він роздратований. Хлопець раптом зірвався з місця на своєму мотоциклі та поїхав, залишаючи за собою лише порох.
На тата не довелося довго чекати, бо він повернувся досить швидко. Настрій у нього був хороший та піднесений, а значить, що розмова з деканом дуже повеселила його. 

— Чув, що у вас тепер на факультеті з'явилися літературні заняття, — раптом заговорив батько, коли ми їхали разом додому.

— Нічого цікавого, — сказала я та подивилася у вікно.

— Чому ж, мені здається, що це дуже чудова можливість для студентів.

— І яка ж?

— Може, хтось відкриє у собі нові таланти, а ти ж знаєш, яка це шана, коли вихідці з нашого міста стають відомими людьми.

— Сумніваюся, що цей викладач зможе навчати чогось нормального, — я роздратовано склала руки на грудях та відвела погляд.

— Він не подобається тобі? — тато подивився на мене, а я просто кивнула. — Це навіть дуже добре, бо наскільки я знаю, він досить молодий хлопець.

— Можна якось зробити так, щоб його замінили на когось іншого?

— Карінко, я розумію, що ти чомусь відчуваєш до нього неприязнь, але цей молодий поет насправді є близьким знайомим декана.

— Та невже?

— Петро так хвалив його, що я не можу так вчинити зі своїм другом, — тато знизав плечима, даючи зрозуміти, що тут нема виходу.

— Але ти дозволяєш, щоб цей викладач принижував мене перед іншими студентами, — я ображено нахмурилась.

— Донечко, що за дурниці ти говориш, — тато тихо засміявся. — Хіба хтось посміє тебе принизити?

— Він сказав, що я найгірше за всіх заповнила анкету! Я б ще зрозуміла, якби він говорив це особисто мені, але не перед усіма.

— Ну він же не ображав тебе, не називав поганими словами, а просто сказав свою думку. Не усі повинні любити та захоплюватися тобою. Ти маєш бути готовою також і до негативу.

— Якщо в нього з першого дня до мене таке ставлення, то що буде потім? — спитала я та помітила, що ми вже приїхали.

— А далі буде тільки краще, бо ти доведеш йому, що справді є дуже розумною, — тато лагідно взяв мене за руку та усміхнувся. — Ну ти ж вже доросла дівчина, щоб я розбирався з такими дурницями, як викладач, якому ти не сподобалася. Пора вже ставати самостійною, бо хто ж потім продовжить мою справу?

Батько підморгнув мені та вийшов з автомобіля, а я ж невдоволено зробила те саме. В голові закралася думка, що можливо, така байдужість тата до цієї ситуації через те, що Лук'ян виявився якимось знайомим декана. Ну а в батька з ним дуже хороші стосунки. Усе-таки між ними вже давно своя взаємовигода та свої рахунки.
Більше цю тему підіймати не було сенсу, але Лук'ян знову обламав мене. Спершу з тими заняттями та додатковими балами, а тепер ще й певною "недоторканністю". Вже 2:0 на його рахунок, та я не з тих, що здаються.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше