Без права на помилку

Розділ 23

Лук'ян так здивував мене своєю появою, але це було дуже приємно. Якщо чесно, то я навіть не думала, що наші стосунки колись стануть такими. Хлопець оглянув мою кімнату, а я в пориві радості обійняла його.

— Ей, ти чого? — спитав він, проводячи своєю рукою по моєму волоссю.

— Мені вже це все набридло, — сказала я, притуливши голову до його грудей. — Коли я нарешті стану вільною? Знаєш, що мені хочеться зараз найбільше?

— Що?

— Показати тобі місце, де роблять найсмачніший гарячий шоколад.

— А якщо я не люблю солодке?

— Ти зараз серйозно? — здивовано спитала я та різко подивилася на нього. — Як можна не любити шоколад?

— Зате я тепер знаю, що ти ще та ласунка. А я ж думав, що тобі на день народження подарувати. Виявляється, все дуже просто.

— Ем, а ти знаєш, коли у мене день народження? — я примружила очі.

— Звісно, ти написала про це у своїй анкеті. Забула вже? — Лук'ян засміявся.

— Я ту анкету заповнила лише для себе. Навіть не думала віддавати її тобі, але так вже вийшло. — я сором'язливо опустила голову.

— Якщо чесно, то мене дуже повеселили твої відповіді. Я давно вже тоді так не сміявся, — сказав він, а я легенько вдарила його.

— Перестань! Ммм, Лук'яне Олексійовичу, у мене є до вас одне питання, — я відійшла від нього та сперлася до стола.

— Карино, я вас уважно слухаю, — він склав руки на грудях, роблячи серйозний вираз обличчя.

— Кому ви плануєте віддати додаткових десять балів за відвідування ваших занять? — спитала я.

— Мабуть, студентці, яка найбільше працювала на них за цей семестр, — відповів Лук'ян.

— І як звати цю студентку? — я уважно подивилася на нього, очікуючи почути своє ім'я.

— Я поки вагаюся між Натою та Аліною, — сказав він. — Все-таки вони не пропустили жодного заняття і виконували всі домашні завдання. Ната так взагалі цілий блокнот з віршами віддала мені.

— Ага, — я роздратовано кивнула. — Вона просто надихалася твоєю поезією.

— Не забувай, що ти сама віддала їй мою збірку та ще й записку написала від мого імені.

— Гаразд, погоджуюся з тим, що це було помилкою. Тільки знаєш, вона дійсно закохана в тебе. Якщо ти ще їй подаруєш тих десять балів, то не здивуюся, якщо вона прийде до тебе в ліжко. Повір, вона була б не проти.

— Каріно, ти зараз говориш якісь дурниці! — Лук'ян уважно подивився на мене, а мені стало соромно за свої слова. — Розумію, що ти звикла бути найкращою, але я все-таки за чесність та справедливість. Відверто кажучи, ти не так активно працювала на моїх заняттях.

— Але ж старалася! — голосно сказала я та підійшла ближче до нього. — Навіть декілька віршів написала, хоча завжди думала, що це не моє. Ну а пару занять я пропустила через тебе. Бо спочатку ти мене дуже сильно дратував, а потім взагалі образив.

— Змирися, будь ласка, з тим, що ти не отримаєш цих балів. Чому для тебе це так важливо?

— Тому що я всі семестри була перша в рейтингу! Ти хоч розумієш, що ці додаткові бали дадуть чи Наті, чи Аліні можливість посунути мене?!

— Так і знав, що це всього лише справа принципу, — Лук'ян похитав головою. — Я поважаю старанних людей, але не в тому випадку, коли це стосується поезії. Ти не живеш нею, Каріно. Навіть ті вірші написала лише тому, що так треба.

— І що тепер? — я ображено подивилася на нього. — Думаєш, що тобі завжди все вдається? Це нормально, коли людина чогось не вміє, не розуміє чи не може. Писати вірші — це не моє, але я справді старалася. І знаєш, деякі з них таки з'явилися в пориві натхнення, після прочитання твоїх.

— Не ображайся, будь ласка, — він поклав свої руки мені на плечі. — Для мене ти завжди будеш найкращою.

— До кінця семестру ще є час, — я подивилася на нього. — Може, мені вдасться тебе переконати.

— Побачимо, — він легенько усміхнувся та взяв мене за руки. — Ну а тепер не будемо про навчання. В нас все-таки побачення.

— І що ми будемо робити? — поцікавилася я.

— Їсти мандаринки, дивитися фільм і якщо захочеш, то я прочитаю тобі щось зі свого. Останнім часом багато пишу.

— Це було б чудово.

Ми обоє сіли на ліжку, спершись до спинки. Я ввімкнула свій ноутбук та знайшла якийсь фільм. Лук'ян тим часом почистив мені мандаринку. Це здалося таким приємним та милим, що я не могла не усміхатися, наче божевільна. Ми дивилися фільм, сміялися та дурачилися. Навіть не думала, що Лук'ян так сильно боїться лоскотів.

— Все перестань, — зі сльозами на очах сказала я. — Не можу більше сміятися.

— Гаразд, не буду тебе мучити, — він нарешті перестав мене лоскотати.

Я підсунулася ближче до нього та обійняла хлопця, поклавши голову йому на груди.

— Таке відчуття, ніби я пробігла десять кіл без перерви. Почитаєш мені щось зі свого?

Лук'ян кивнув, усміхнувшись. Він взяв коцик, що лежав неподалік та накрив ним нас. Мені одразу стало тепло та зручно біля нього. На годиннику вже була друга година ночі. Так сильно хотілося спати, але голос Лук'яна був значно приємнішим. Особливо, коли він почав читати свої вірші:

***

І недописані рядки знов оживуть,
Чорно-білі фото стануть кольорові.
Нас більше вже ніколи не знайдуть,
Ті спогади старі замінять нові.

Забути складно, важко відпустити,
Але в думках постійно карі очі.
Я чистий аркуш намагаюся відкрити,
Аби про іншу думати щоночі.

Чи щастя ти моє, чи покарання?
Випробування долі чи подарунок з неба?
І раз за разом в голові твоє зізнання,
Напевно, більшого мені й не треба.

Аби лиш поруч була, довіряла.
Пообіцяю, що ніколи не покину
Якби я знав, що ти вже покохала
Усе життя вдихав би твій аромат жасмину...

— Це ти про мене написав? — сонним голосом спитала я. — У мене ж карі очі, а ще улюблені парфуми з ароматом жасмину. І ти колись казав, що я стану твоєю карою. Не дуже розуміла, що ти мав тоді на увазі, але я запам'ятала.

— Ти тепер стала моїм натхненням, Каріно, — ледь чутно прошепотів Лук'ян.

— Знаєш, здається, я справді закохалася в тебе. Дуже-дуже сильно, — сказала я, поринаючи в сон.

Він ще щось шепотів, але я вже повністю віддалася темній ночі. Так приємно було заснути в обіймах Лук'яна, слухаючи його вірші. Схоже, він справді тепер пише їх про мене.

Я так міцно заснула, що не чула більше нічого. Зранку прокинулася від того, що мені холодно. Розплющивши очі, помітила, що Лук'яна нема, а вікно відчинене. Напевно, він вирішив повернутися додому, але не зміг зачинити вікно. Навіть сумно стало, бо я сподівалася прокинутися з ним. Та біля себе помітила якусь записку:

"Мені терміново треба було додому. Ти так міцно спала, що я не хотів заважати. Сподіваюся, тобі снилося щось дуже хороше. Подзвони, коли прокинешся."

Я трохи розчаровано видихнула, бо не було в цій записці ніяких проявів любові. Звісно, не чекаю від нього так швидко зізнань в коханні, але хоча б якесь сердечко намалювати можна було. Я вчора швидко заснула, але дуже добре пам'ятаю, що сказала йому. Насправді це бажання спати на мене так подіяло. Мені хотілося, аби він перший зізнався, що кохає мене.

Я сильніше замоталася в коцик, а тоді підійшла до вікна та зачинила його. Вирішила не телефонувати Лук'янові, щоб його трохи помучити. Може, вдати, що я образилася на нього через те, що він втік вночі? Напевно, так і зроблю.

Два дні пролетіли непомітно. Не віриться, що сьогодні у мене день народження. Якщо чесно, то не люблю це свято, але того року воно особливе. Так цікаво, що мені подарує Лук'ян. Хоча я і знала, що найважливішою для мене буде його присутність. Він ще рівно опівночі подзвонив до мене та привітав, а це було по-особливому приємно.

Мама з татом приїхали в обід, а я з самого ранку була зайнята приготуванням. Все-таки сьогодні має бути багато гостей. Тато запропонував, щоб я святкувала вдома, бо так безпечніше. Хоч мені таке страшенно не сподобалося, але я вирішила не сперечатися. У нас величезний будинок, в якому є зала саме для таких заходів. Для цієї особливої події я вирішила надягнути довгу сріблясту сукню з невеликим вирізом на одній нозі. Зачіску та макіяж мені зробили працівниці з маминого салону, тому я виглядала справді неймовірно. Волосся було зібране наверх. На голові ще красувався тоненький сріблястий обруч. Я взула красиві блискучі туфлі на тоненьких підборах, а на плечі накинула синю накидку. У грудні все ж холодно.

Гості вже встигли зібратися в головній залі. Мама поки взяла на себе відповідальність, щоб зустрічати їх. Я подивилася у дзеркало й усміхнулася своєму відображенню.

— Сьогодні твоє свято, Каріно, — тихо сказала сама собі. — Ніщо його не зруйнує.

Я глибоко вдихнула та спустилася на перший поверх, де знаходилася головна зала. Виявляється, у мене є дуже багато друзів. Таких нещирих усмішок я вже давно не бачила. Усі наче змагалися в оригінальності привітань, але від них аж віяло лицемірством.

— Сьогодні особливий день, — раптом заговорив у мікрофон мій тато. Я чомусь так розчулилася, що ледь не почала плакати. — Моя люба донечко, Каріно, ти вже у мене така доросла. Я пишаюся своєю донькою, бо вона надзвичайно розумна, красива та хороша. Твоя душа прекрасна, а серце — дуже добре. Хоч інколи ти показуєш себе з інших сторін, але я знаю, яка ти справжня. Безмежно люблю тебе, моя найдорожча принцеса.

— Я теж тебе люблю, — сказала я витираючи сльози та міцно обійняла тата.

— Будь щасливою, — мовив він і поцілував мене в щоку.

Батько передав мені якусь невеличку коробочку, а я поставила її окремо від усіх подарунків.

— Як зворушливо! — раптом якийсь чоловік, що стояв біля дверей, почав аплодувати.

— Хто тобі дав право сюди приходити? — сердито сказав мій тато. — Зараз же іди геть звідси!

— Мамо, а це хто? — спитала я та насупилася.

— Віктор Коман, — відповіла вона. — Той, що головний конкурент твого батька.

— Я, звісно, дуже рада новим гостям, — голосно сказала я, — але на своєму святі хочу бачити лише тих, кого запросила особисто. Вибачте, але я не пам'ятаю, щоб бачила ваше прізвище у списку запрошення.

— Вибач, люба, що потурбував, — він підійшов ближче до нас, — але я не зміг залишити вас у такий день без подарунка.

Раптом двері відчинилися і всередину зайшло двоє поліціянтів та ще якийсь чоловік. Я нахмурилась, бо таке мені зовсім не подобалося. Всередині з'явилася якась дивна тривога. Особливо, коли я помітила, що разом з ними також зайшов Лук'ян.

— Що відбувається? — раптом закричав тато. Виглядав він справді наляканим.

— Слідчий Якимов Василь, — представився чоловік, що тримав якусь теку в руках. — Геннадію Ярославовичу, вас затримано за звинуваченням у зловживанні службовими обов'язками та шахрайстві. Також є підозра щодо вашої причетності до вбивства журналіста Олексія Комана. Одинадцять років тому він помер внаслідок пошкодження гальм у його автомобілі.

— Вибачте? Це жарт такий? — тато ледь не засміявся. — До чого тут якась аварія, що сталася більш як десять років тому? Хто взагалі подав заяву на підняття цієї справи? Здається, що все вже давно закрилося.

— Віктор Коман — брат загиблого, — знову заговорив той чоловік, вказуючи на татового конкурента. — А також син Олексія — Лук'ян Коман. Він же зараз Дяковський.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше