Розділ 13

Моя свідомість, здається, почала повертатися, але головний біль був таким сильним, що я досі не могла отямитися. Я поклала свою руку собі на голову й важко застогнала. Я повільно розплющила очі й побачила, що знаходжуся в якомусь автомобілі. Один чоловік сидів на пасажирському сидінні, а інший — за кермом. Я відчула неабиякий страх, бо не розуміла, хто ці люди й куди вони мене везуть. Потроху почала повертатися пам'ять. Я згадала, що вийшла на прогулянку, зателефонувала до Мілани, а тоді хтось вдарив мене по голові. До горла підступила нудота, а перед очима усе розмивалося. Може, у мене струс мозку? Я глибоко вдихнула, але від цього запаморочилося в голові.

— Мені погано, — тихо сказала я, відчуваючи неприємну сухість у горлі.

— Вже прокинулася, красуне? — заговорив чоловік, що сидів на пасажирському сидінні й обернувся до мене обличчям. — Ми майже приїхали.

— Хто ви такі? Навіщо я вам? — спитала я.

— Скоро дізнаєшся, — просто відповів інший.

Тільки його голос здався мені дуже знайомим. Я спробувала згадати, але через біль у голові нічого не вдавалося. Я важко заплющила очі, глибоко дихаючи. Може, хоч так стане легше? Але з кожним різким поворотом автомобіля, мені ставало гірше. У мене навіть не було сил, щоб придумати, як себе врятувати. Може, мені це все просто сниться? Я міцно заплющила очі й у цей момент автомобіль зупинився. Я ледь не скотилася із заднього сидіння.

— Приїхали! — голосно сказав чоловік і відчинив дверцята.

Я легенько піднялася, а від цього у мене сильно запаморочилося у голові. Якось мені все ж вдалося вилізти з того автомобіля. Вже на вулиці я відчула якесь полегшення. Але мене різко схопили під руку і почали тягнути до якогось будинку. Я уважно подивилася на нього і відкрила рот від здивування. Такого я ще не бачила. Це був справжній палац, в рази більший за будинок, в якому я раніше жила. Я опустила голову, поки мене не надто обережно тягли в той будинок. Всередині було таке передчуття, ніби я дуже добре знала, з ким мені доведеться зустрітися. Коли повернула голову, то побачила біля себе великого чоловіка. Я деякий час просто дивилася на нього і ледь не впала, коли перечепилася за поріг. Я розуміла, що бачила його раніше, але не могла ніяк пригадати. Моя пам'ять наче покинула мене в найбільш потрібний момент.
Ми зупинилися біля якихось великих дерев'яних дверей. Один з чоловіків постукав, а тоді вони відчинилися. Мене різко затягнули в якийсь кабінет і просто кинули на стілець. Я міцно заплющила очі, бо з'явився різкий біль у голові.

— Привіт, Каріно! Скучила за мною? — заговорив якийсь чоловічий голос. Мені потрібна була секунда, щоб згадати його. — Я вже дуже чекав нашої зустрічі.

— Могли б зробити її більш приємною, — огризнулась я.

— Дуже сильно сумніваюся, що ти б прийшла, якби я запросив, — Тигр уважно подивився на мене, — але борг платити треба.

— Я вже казала, що дам вам будь-які гроші...

— Ми домовлялися по-іншому, сонце. Невже забула?

— Я все добре пам'ятаю, але у наших домовленостях не було нічого про те, що я маю вийти заміж за вашого сина. Також ніхто не згадував, що ваші люди будуть мене переслідувати та ще й викрадуть!

— У нас не було іншого виходу.

— Відпустіть мене! Зараз же, зрозуміло? Скоро батька відпустять і він з вами розбереться.

— Ой, оце ти налякала! — чоловік голосно засміявся. — Твій татусь винен мені не менше, ніж ти.

— Що ви маєте на увазі? — я насупилася.

— У нас була своя взаємодопомога. Я свою частину угоди виконав, а він — ні.

— Послухайте, — я глибоко вдихнула. — Я не хочу мати з вами ніяких спільних справ...

— Але ти вже їх маєш, — перебив мене Тигр.

— Я прийшла тоді до вас на прохання свого батька.

— І ти дуже добре знала, що за тобою залишається борг.

— Але я думала, що ви захочете грошей!

— Подивися на це, — чоловік розвів руками, показуючи свій величезний кабінет, обкладений дорогими меблями. — Ти справді думала, що мені будуть потрібні гроші?

— Ми з вами домовлялися по-іншому, а значить, у мене нема перед вами ніякого боргу. До того ж я вмію брехати. Мені нескладно буде звернутися до поліції через те, що ваші люди травмували мене і викрали. Ну а я буду впевнено стверджувати, що не знаю вас. Як вам такий хід подій?

— Розумно, — Тигр кивнув головою та почав щось шукати на своєму телефоні. — Тільки ми не такі тупі, як ти думаєш. Я можу показати поліції це відео. Як тобі такий хід подій?

Він показав на екрані свого телефону запис з камери спостереження. Це було якраз у той день, коли я приходила до нього. Тільки було помітно лише мене, а от Тигра — ні. Хоче залишатися невідомим для поліції.

— Думаю, що ти вже здогадалася, що у мене ще є запис нашого тодішнього діалогу. Знаєш, буде зовсім не складно залучити спеціалістів, щоб вони змонтували усе мені на користь. Тоді в тюрмі буде не лише твій батько, але і ти.

— Який же ви жорстокий чоловік, — я з огидою подивилася на нього. — Чому ви це робите?

— Це всього лише бізнес, Каріно.

— Бізнес? — я засміялася. — Ви готові кинути молоду дівчину за ґрати лише тому, що вона не хоче виходити заміж за вашого сина?!

— Ти не так мене зрозуміла. Оці записи потраплять у поліцію лише в тому випадку, якщо ти почнеш говорити багато лишнього.

— Наприклад, що відомий голова бандитів, який називає себе величним Тигром насправді є звичайним бізнесменом? Ох, як же його справжнє ім'я? — я вдала, що задумалася. — Здається, Ростислав Волошин.

Чоловік дещо здивовано подивився на мене, а я усміхнулася. Мілана вже давно розповіла мені його справжнє ім'я. Я навіть шукала в інтернеті інформацію про нього, але все так чисто, як вода у струмочку. Звичайний чоловік, який займається дрібним бізнесом. Про нього ніколи не чули в елітному світі, а ще ніде не було його фотографій. У реальному світі поводиться дуже тихо, а насправді цей чоловік керує самісіньким пеклом нашого міста.

— Здається, хороший та свідомий громадянин, — почала я, — у якого ніколи не було непорозумінь з поліцією. Тільки виявляється, що ця людина і є тим найстрашнішим кримінальним авторитетом, якого ніяк не можуть спіймати.

— Звідки ти це знаєш? — різко спитав чоловік та боляче схопив мене за шию.

— Не скажу, — вимовила я, усміхнувшись.

Мені раптом почало бракувати дихання. В очах потемніло і я заплющила їх. Відчула, як чоловік відпустив мою шию, але свідомість знову покинула мене.

Усюди темно... Я була наче в клітці, з якої не могла вибратися. Здавалося, ніби я прикута до чогось, бо навіть рухати руками не могла. Стара пошарпана кімната, яка більше походила на підвал. Моторошна темнота, лише з невеличкої шпаринки потрапляв маленький промінчик світла. Я майже нічого не розуміла, тому мене охопила паніка. Дихання стало надто швидким, а всередині з'явився страх. Таке враження, ніби моє серце зараз вистрибне з грудей від переживання. Де я? Як сюди потрапила? Потім я почула легенький скрип металевих дверей. Я повернула голову туди, але яскраве світло било мені прямо в очі. Все, що я могла бачити, — це великий темний силует, який наближався до мене. Я спробувала встати, але мої прикуті руки не давали мені цього зробити. Його кроки ставали дедалі ближчими й від цього моє тіло тремтіло, наче осінній листок. Хотілося голосно кричати про допомогу, але я розуміла, що виходу звідси нема. Я залишилася сам на сам у темній кімнаті зі своїм найбільшим кошмаром. І тоді — я закричала. Так сильно, як ніколи ще раніше.
Мій крик перетворився на якийсь тихий хрип, від якого пекло в горлі. Здавалося, ніби я божеволію і мені ввижаються якісь моторошні темні тіні. Я заплющила очі. Це сон, всього лише сон. Тільки коли розплющила, то зрозуміла, що це все — реальність.

— Прокинулася, Лялечко? — спитав чоловічий голос, якого я раніше не чула.

— Де я? — ледь чутно прошепотіла я.

— У казковому палаці. Хіба не всі дівчата про таке мріють?

— Що це за палац такий, де принцеса у кайданах? — сказала я, намагаючись вибратися з наручників, хоч і розуміла, що цього неможливо зробити.

— Чому ти думаєш, що ти тут принцеса?

Чоловік підійшов ближче та став напроти мене. Я дивилася на нього знизу вверх, але бачила лише чорний силует крізь яскраве світло.

— Хто ти? — спитала я.

— Твій найстрашніший кошмар, — він голосно засміявся, — або ж твоє найбільше щастя.

Чоловік раптом відійшов кудись, а у кімнатці з'явилося світло. Я заплющила очі, щоб вони звикли до нового освітлення. Якийсь дивний шум з'явився у кімнаті. Від цього я напружилася. Коли розплющила очі, то побачила перед собою стілець. У ту ж секунду туди сів хлопець, який і переслідував мене раніше. Коротко підстрижене волосся, чіткі вилиці, пряма лінія щелепи та темні очі, що дивилися прямо на мене. Хлопець був одягнений у сірий костюм. Надто по-діловому.  Я з неприхованою здобою глянула на нього. Здається, цей Тигр приставив тут його, щоб він слідкував за мною.

— Мені б не хотілося, щоб все було не так, але ти дуже сильно розізлила мого тата, — заговорив хлопець. Виходить, що це і є той син, який хоче, щоб я вийшла за нього заміж.  — Доведеться тобі вибачитися перед ним, а тоді я заберу тебе до себе.

— Ви ненормальні, — я істерично засміялася, відчуваючи сльози на очах. — Вам лікуватися треба. Тобі в першу ж чергу!

— Ох, як же мені подобається ця твоя норовливість.

— Божевільний придурок, — я похитала головою. — Ніколи не вийду за тебе заміж, чуєш?

— Не кажи так, красуне. У тебе нема іншого виходу.

— А я знайду його, зрозуміло? Краще помру, ніж буду твоєю дружиною!

— Тепер я розумію, чому мій батько казав, що краще не зв'язуватися з тобою. Він думає, що через тебе у нас буде багато проблем, але що зробити? Подобаєшся ти мені.

— У мене складний характер, — заговорила я. — Самолюбка, яка не думає про інших. Мені подобається бути в центрі уваги. Я розпещена егоїстка, яка звикла бути одною. Навіщо тобі така дружина?

— Ні, — він піднявся зі стільця та підійшов ближче до мене. — Ми з тобою дуже подібні, знаєш?

— Перестань, — я відвела погляд.

— Справді, — хлопець присів навпроти мене, дивлячись мені в очі. — Ми ідеально підходимо одне одному, Каріно.

— Як тебе звати? — спитала я.

— Антон.

— Я бачу, що ти не такий поганий, як твій батько, — спокійно заговорила я. — Впевнена, що багато дівчат хотіли б бути з тобою. Антоне, навіщо тобі я? Відпусти мене, будь ласка.

— А я не хочу інших дівчат, — хлопець доторкнувся своєю рукою до моєї щоки, від чого я здригнулася. — Мені потрібна ти.

— Я не вийду за тебе! Зараз же відпусти мене! — закричала я.

Я знову спробувала вибратися з тих наручників, але нічого не виходило. Хлопець уважно спостерігав за мною, а мене це вже починало дратувало. Він раптом нахилився та різко поцілував мене. Я не могла ніяк відштовхнути хлопця, тому сильно вкусила його нижню губу.  Він сіпнувся, а я відчула в роті металічний присмак крові.

— От стерва! — заричав Антон.

Не довго думаючи, я плюнула йому прямо в обличчя. Він міцно зціпив зуби, а тоді різко піднявся та схопив стілець. Хлопець зі всієї сили кинув його у стіну біля мене. Я налякано відсунулася в кут, наскільки мені дозволяли ті кляті ланцюги. Закривши долонями вуха, я заплющила очі. Страх змушував моє тіло тремтіти. 

— Тобі пощастило, що у мене зараз справи! — закричав хлопець. — Але я потім повернуся до тебе. Не сумуй, Каріно.

Він вимкнув світло і вийшов з цієї темної кімнати, зачиняючи за собою двері. Я почала голосно плакати, бо у мене не було жодних сил стримувати себе. Що робити далі? Як мене знайдуть, якщо ніхто навіть не знає, що у мене є свої рахунки з Тигром? Від цього я ще більше заплакала. Доведеться самій рятуватися, або ж...померти.