ГЛАВА 14

ДУБОВ

-Хто ти і що робиш в цій кімнаті? – вдруге ричу питання сполоханому нічному метелику на підлозі. Мовчить.

Вперто мовчить, сміливо дивиться у вічі, і байдуже, що стоїть на колінах. Ні, вона не красуня з обкладинки глянцевого журналу, якими набитий весь перший поверх бастіону вільного кохання під егідою Тиграна. Але є те, що змушує заворожено дивитись на її вроду -  якась внутрішня сила, яка парує  над тендітними плечима, чи той  незламний сум в синіх очах, що вмить присаджує мій норов. Чомусь почуваю себе незручно перед дівчиною,  складається враження, що я винний в усіх бідах людства.

Я хочу, щоб вона підвелась, стала на ноги, як має стояти людина з рівним собі. Але тамую в глибині душі заборонене бажання, бо якщо дозволю підвестись – покажу свою слабинку і тоді не зможу дізнатись, з якою метою насправді потрапила в будинок друга. На жрицю кохання вона явно не тягне, враховуючи хоч звабливу, проте пуританську для подібного заходу сукню. Спантеличений вираз обличчя, тваринний страх, який огорнув її  ще до  моєї присутності, гіркі сльози на очах кричали про інше. Здогад, що її силою затягнули в кімнату, ятрив душу і не давав спокою.

Кілька хвилин тому я переступив поріг  і вона оглянулась. Прекрасна німфа з коротким чорним волоссям, і бездонними синіми озерцями на тлі занадто блідої шкіри. Вона невідривно стежила за кожним моїм кроком, допоки рухався в її напрямку, я чув, як шалено стукотіло серце  в крихітних грудях, як вона дихала. Тигран знав, чим спокусити мене  - скромністю. Він завжди вдало підбирав мені подружок, з деякими  навіть були невеличкі інтрижки. Але сьогодні йому вдалось перевершити самого себе. Якщо цей янгол в сукні винного відтінку прийшов на зустріч з Дубовим, то отримає його сповна. Я лише одним порухом запитав дозволу, лише раз провів великим пальцем по губах, подібних пелюсткам троянди, в передчутті насолоди, яку вони можуть подарувати.

Незнайомка тремтіла, мов сполохана лань, готова дременути світ за очі від мисливця. А потім ці сльози, нестримні сльози, які грозовим дощем ринули на мою руку, обпікаючи її немов кислотою.

 Інстинктивно я відчув підставу. Тиграну я довіряв, тому його одразу викреслив із списку провокаторів. Тоді хто? Єдиний ключ – дівчина, яку потрібно розговорити, зламати, щоб змусити зізнатись, що конкретно привело її в ці стіни. Можливо, вірмен і сам не знає, яку небезпеку прихистив під своїм крилом.

Я змусив незнайомку стати на коліна. Без сили, одним голосом і вона покорилась своїм страхам. Така невинна і налякана,  вона лише через мить зрозуміла всю низькість свого становища і тепер відкрито, з викликом зирить в моєму напрямку.

Я чекаю зізнання, а її погляд добирає зневаги і презирства.

-Я не буду стояти на колінах, - чітко лунає мелодійний голос, котрий змією заповзає в мою пам'ять, назавжди залишаючись у ній. Вона поволі підводиться.

-Будеш. Дивлячись, як поставити тебе навколішки, - смакую кожним словом, я маю на увазі несправедливість життя. Натомість дівчина тлумачить їх на власний розсуд і червоніє до кінчиків волосся, чим зовсім збиває з пантелику. Я хочу розібратись, ясно ж, що по добрій волі не прийшла лягати в ліжко з першим стрічним, не того поля ягода.

-Я не люблю повторювати запитання, - знову промовляю і завмираю в очікуванні відповіді. Серце вискакує, одна присутність незнайомки змушує мою кров кипіти, а що буде, коли торкнусь юного тіла.

-Мене звуть Олександра. Мені більше нічого додати, - відповідає чітко і  заїдає нижню губу.

Мені зриває дах, бо вона – заборонений плід, який моє єство хоче спробувати. Можливо це гра така? Новий формат надання сексуальних послуг - порочна діва корчить із себе невинного янгола? Вирішую поміняти тактику.

-Отже, Саша, – я сам не вчувся, з якою легкістю і ніжністю вимовляю її ім’я, як долаю ті кілька кроків між нами.

Її красиве обличчя знову  в моїх гарячих долонях, тільки цього разу все по-іншому, без сили. Єдине, що мені потрібно – приспати її пильність, змусити бачити в мені друга, а не … Спокусливі вуста так близько, що легке дихання розбивається об моє обличчя. Відчуваю, крихітне сердечко починає битись в унісон з моїм, щось невідоме огортає дві душі своєю  туманною пеленою.

Дівчина тане в руках, розчиняється в моїх темних очах і здається ось-ось впаде. Одну руку я перекладаю на тонку талію, делікатно пригортаючи до себе, іншою заривають в шовкове волосся. Цілую. Спочатку трепетно, а коли несміливі вуста відкриваються, впускаючи мій язик, накидаюсь мов спраглий пустельник до чаші життєдайної рідини. Її невмілі відповіді зводять з розуму, вони  ніби  заклик рухатись вперед, пізнати до останньої клітинки їхню таємничу  власницю. Затяжний поцілунок спирає дихання, ми обоє відчуваємо брак повітря, тому відірвавшись, ще довго споглядаємо один одному у вічі. Невже, малій бестії вдалось приспати пильність генерала? Різко скидаю тендітні руки зі своєї шиї.

-Роздягайся і лягай спати, а завтра розберемось хто ти, і що насправді робиш в будинку Тиграна.

Я розвертаюсь, тікаю від спокусниці, сховавшись за ще одними дверима, котрі ведуть у ванну кімнату. Дубов зберись! Тобі потрібно розколи  її, а не тягнути  в  ліжко. Холодний душ миттю освіжає та приводить до ладу хтиві думки, але вартує закрити очі, як безжальна уява знову малює вигини звабниці, рожевий відтінок її губ, легке тремтіння вій, коли з-під лоба несміливо кидає короткі погляди.