Без табу

ГЛАВА 16

ОЛЕКСАНДРА

-Сергій...

Бездоганний, щасливий, випещений, він зупиняється у дверях, натягнувши на вибрите обличчя сліпучу білосніжну посмішку. Від нього віє легкістю, дорогими парфумами, вишуканістю і тією зверхністю, що й від чоловіка, якому продалася. На жаль, у відшліфованій невимушеності йому не вдається приховати вродженої жорсткості й владності, з котрими на цей світ з’являються люди його кола.  

-Привіт, - наче винувато вітається, окидаючи бігло моє скромне пристановисько. Вимушена розчарувати, за його відсутності тут нічого не змінилось, як сиділи чорні злидні по закутках, так і далі гризуть там черстві сухарі.

-Привіт, - мій голос звучить несміливо, - не очікувала на тебе.

Поволі ноги перестають тремтіти, серце втихомирюється, а очі починають  недовірливо сканувати гостя. Сама дивуюсь своїй реакції на Добровольського. Ще кілька днів тому бачила в ньому ідеал чоловіка, недосяжну мрію, яка зазирнула в мою домівку і взяла ключ від вхідних дверей, щастя, до його тягнулась рукою. А сьогодні? Сьогодні щось змінилось в мені, точніше сказати перегоріло, а причиною тому був він… Андрій.

-Вибач за неочікуване зникнення. Потрібно було терміново зганяти в Польщу, не встиг попередити.

-Тому в тебе був телефон вимкнений?

-Так, - мружить очі й додає, - радий, що намагалася зв’язатися зі мною, отже я тобі не байдужий.

Я мовчу, а він з манерами дикого звіра у два кроки долає відстань між нами, ось нависає зверху, обпікає гарячим диханням шию.

-Не проганяй мене, - шепоче у вухо, - мені дуже не вистачало тебе. Давай кудись сходимо, пообідаємо разом.

Сергій поволі торкається щоки вказівним пальцем, вимальовуючи  тонку лінію. Його дотик ніжний, трепетний, він знову пробуджує в мені те приємне тремтіння, яке відчувала в перші дні знайомства. Інстинктивно я  міцно-міцно пригортаюсь до його широкої грудної клітки, зариваюсь носом в білосніжну тканину. В цю мить я схожа на дитя, яке затужило по неньці.

-Все добре?  - запитує одними губами і цілує в маківку.

Як же мені потрібна підтримка,  глибоке розуміння і хороша підказка. Я заплуталась. Я зневірилась. Я - розбита.

Не відповідаю, одним кивком голови, намагаюсь запевнити, що все гаразд.

Сергій  легесенько відсторонює від себе, стурбовано заглядаючи в очі.

-Олександро, ти мені нічого не хоче сказати? Щось сталося?

Сталося? Сказати? Ні, я похороню свій сором із собою, ти ніколи не дізнаєшся, якою ціною мені дістались ті брудні гроші на операцію. Я також промовчу про свою хворобу, бо знаю, такому чоловікові, як ти, не потрібна хвора дівчина, не цікавий тягар з горою пігулок після хірургічного скальпеля.  Я зможу все подолати: і свою ганьбу, і свою недугу, і самобичування, тільки дай мені крихту своєї сили, дай мені часу побороти внутрішніх демонів, і тоді я буду твоя. Сподіваюсь.

-Я ще маю доопрацювати переклад, це займе трохи часу. Якщо ти не проти, поїжмо вдома, а ввечері погуляємо, - натомість відповідаю, шукаючи в його обличчі розуміння.

-Так, - ніжно всміхається той, цілує в носик і знову тисне до тіла. – Все, як ти захочеш.

За кілька хвилин накриваю стіл. На крихітній кухні по-сімейному  затишно, хоча Добровольський не звик до подібного роду меню і тісноти, проте уплітає мою нехитру страву.

-Дуже смачно готуєш, Олександро, - тягнеться за окрайцем хліба і нагороджує кухаря фірмовою посмішкою голлівудської зірки. Між нами зав’язується легка розмова, говоримо про все легко та просто. В присутності Сергія я почуваюсь впевненіше, немає вже тієї ніяковості, він – рідний, такий близький і міцний в своїх переконаннях, що хочеться сховатися з його мужньою спиною від всіх проблем. Була навіть секунда, коли  я готувалась розповісти про свою слабість, проте не наважилась.

-З тобою зручно, -  раптом видає  Сергій, а я не розуміючи витріщаюсь на нього у відповідь.

Що я – річ, щоб зі мною було зручно чи ні? Напевне, чоловік усвідомлює причини дивування, тому що поспішає продовжити:

-Ти не ставиш дурних питань, не робиш істерик з приводу того, куди зник, не просиш зводити до вишуканого ресторану чи крутого клубу, не вимагаєш подарунків, натомість  балуєш мене власними куховарськими талантами, щоб зберегти час  на додатковий заробіток. Дивно, інша б на твоєму місці вже  лежала піді мною, мислями знімаючи гроші з моєї  банківської карти.

-Я просто звикла не перекладати на інших свої  проблеми.

-А які в тебе, Олександро, проблеми? Поділись зі мною. Можливо, я зможу тобі допомогти.

Перед очима одразу постає нахабна фізіономія Андрія, який ось так же пропонував допомогти, вимагав правди і обіцяв безбідне життя в обмін на тіло. Спиною біжать мурахи. 

-Не варто, - кидаю, прибираючи посуд.

Сергій підозріло коситься, підводиться із-за столу та промовляє:

-Сподіваюсь, ти колись дозволиш мені розгадати тебе.

Образився. Не подав вигляду, але насупився.

До вечора я працюю за  ноутбуком, Добровольський, розвалившись на моєму пружинному ліжку поринає у свій віртуальний світ, клацаючи телефон битий час.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше