Глава 2

Це неможливо знову ці сині як море очі, я впізнав її це Аня яку я зрадив покинув ідіот. три роки тому. Я почав згадувати той жахливий день.

Три роки тому...

 — Ти маєш з нею розтатися! 

Кричав мій тато, який чомусь хотів розірвати наші відносини з Аньой.

— Ні я не можу так з нею вчинити!

— Синку, зрозумій так треба.

Намагалася заспокоїти мене мама. Чому вони нас хочуть розлучити не можу зрозуміти, вони ж були не проти наших відносин, навіть сватали нас коли ми були ще дітьми, ні тут дійсно щось не так.

— Кому потрібно мамо, тату! Ви ж були не проти наших відносин. 

Батьки поглянули друг на друга щось для себе вирішив.

— Справа в тому Пашо, що ми з сім'єю Іванових уже як півтора року у сварці.

Сказав тато.

— Що?

Я не можу в це повірити, вони це приховували від нас. Чому?

— Синку розумієш в нас на роботі виникли проблеми на роботі.

Сказала заспокійливим голосом мама.

— Що? Які можуть бути проблеми на роботі щоб нам треба було розлучитися?

Починав я вже злитися.

— Я кохаю Аню, я не можу так з нею вчинити.

— Ми чудово розуміємо твої почуття, але розумієш ці проблеми трапилися через мою необачність з документами, тому ми посорилися.

— Що? Через якісь документи?

— Зрозумій вони важливі.

— Заради Ані ти повинен з нею розлучитися.

Сказав тато, який виглядає сумним, видно що вони не люблять піднімати цю тему.

— Добре, лише заради Ані.

Далі пам'ятаю дощ дуже холодний та сирий стоїть Аня та я.

 — Нам потрібно розійтися.

— Що!?

Кричить моя Аня знаю це дуже боляче і мені боляче, але я повинен заради неї.

— Це було помилкою я тебе не кохаю.

Ці слова далися мені важко, її очі наповнюються гірькими сльозами як цей дощ. Я хотів підійти обійняти її сказати що це лише поганий сон не більше, але не зміг, я пішов геть теж зі сльозами.

Наші дні...

Вона дивилася на мене байдужим поглядом, наче ми з нею ніколи не були знайомі, наче все забула. Я кохаю тебе Аня! Хотів кричати, але розумію, що запізно.

Кіра ♥️