Глава 2

Він вже тут, довготелесий усміхнений проноза, який любить вихвалятися, що може робити гроші з повітря. Ромка обожнює брендові шмотки та музику. Несерйозний, безвідповідальний марнотратник життя.

- Може, зайдемо кави хильнемо? - шкіриться, нишпорячи по мені своїми оцінюючими оченятами. Затримує погляд на моїх струнких ногах та зітхає, не дарма я значить сьогодні одягла шорти. - Улько, красива зараза, у мене дивлячись на тебе слина тече! Не соромно так знущатися над хлопцями?

- Якими хлопцями? Тими, хто дістає своїми лестощами?

- А я думав, дівчатам приємно отримувати компліменти, - анітрохи не образившись, гмикає він, відчиняючи переді мною двері.

- Щирі компліменти в рази цінніші.

- В сенсі?

- Проїхали, - махнувши рукою, сідаю за столик. - Давай вже викладай, що там такого термінового. До речі, заздалегідь вітаю з відкриттям клубу. Як-небудь загляну, але завтра мене не буде в місті.

- Знаю, що не буде. Микита сказав, що прийде з Віолою. Пам'ятаєш таку? Він зараз з нею серйозно замутив, майже безперервний двотижневий трах.

- Якщо чесно, не пам'ятаю. Мені в принципі по барабану, - зітхаю, і відвертаюсь подивитися у вікно. Мене це дійсно не зачіпає, прикро просто, що доведеться зв'язати з цією людиною свою долю, бо примха наших батьків прийняла хижу форму. - От якби ця Віола народила йому спадкоємця замість мене.

- Ну, по-перше, Обертинські навряд чи поласяться на дочку власника лазні, а, по-друге, коротше …я тобі зараз дещо скажу, але ти будеш мені потім винна. …У Микити вже є дитина. Тримісячна дівчинка. Він тримає це в страшній таємниці від свого старого. Домовився з матір'ю дитини, щомісяця платить їй чималі бабки, але будь-які стосунки з нею порвав. Ти її не знаєш. Звуть Кама, художниця, але на мою думку трохи придуркувата. Так що поки ти там сидиш в своєму банку, а у вільний час вчиш мови – життя мого друга і твого нареченого протікає яскраво та насичено.

- Дико за нього рада. Слухай ... я, звичайно, в легкому шоці. Але це ж може мені допомогти! Це мої дверцята на свободу, - я посміхнулася, глянувши на Ромку вже більш привітніше. - І що ти хочеш за цю інформацію? - хоча тут і питати не треба було, я знала, що йому потрібно. Чим сильніше я його відштовхувала - тим наполегливіше він мене домагався. Але схоже, що сьогодні він дійсно подарував мені ключик, причину, яка дозволить мені отримати бажане - звільнитися від нав'язуваного шлюбу. А Микита сам винен.

- Хочу справжнє побачення. На декілька днів. Де-небудь подалі звідси, - ворухнув рудуватою бровою Ромка.

- А по-швидкому тебе не влаштує?

- Ні-і, тепер стало все набагато серйозніше. Простий перепих мені не цікавий. Я хочу гуляти по пляжу, тримаючи тебе за руку, і вести довгі розмови.

- Ром, ось тепер я дійсно в шоці! Про що ми будемо вести ці довгі розмови? - пирснула я від сміху. - Будеш мені нити про те, що чайки обгидили твою улюблену футболку? Сміятися з гладких жінок на пляжі? Тому що єдине для тебе чтиво - це інстаграм. А останнє, що ти дивився – це кілька частин Гаррі Поттера в десятому класі. Зізнайся, ти мазохіст? Тобі подобається, коли я над тобою знущаюся, висміюю та всіляко демонструю, що я набагато розумніша за тебе?

- Мені подобається, що ти сильна та уперта. Подобається, коли ти вмикаєш стерву. Тому що тоді я уявляю, що ця стерво буде моєю.

- На цій оптимістичній ноті ми закінчимо. Я сьогодні добра, не хочу розбивати чиїсь надії. Про побачення я подумаю, але не впевнена щодо найближчого часу. На цих вихідних я їду з міста, - хоча я дуже сподіваюся, що це побачення так і не відбудеться. - А тепер по магазинах! У тебе ж є племінник, ти повинен знати, що можна подарувати маленькій дитині.

Ніколи не ходіть по магазинах з хлопцем, який в душі залишився дитиною! Ніколи! Тому що, на його думку, абсолютно неможливо обійтися від чотирьох машинок, «як же ти не розумієш, Улько, вони ж різних марок», залізниці та робота, який може навіть показати середній палець, якщо постаратися. А ще велосипеда, дитячого крісла-мішка у вигляді єнота та великого м'яча. Від себе я ще додала дві ілюстровані книги дитячих казок та зимовий комбінезон на виріст.

І після того, як цей телепень завив мені, що, мабуть, теж хоче дітей, бо покупка іграшок розбудили в ньому глибоку ностальгію за дитинством, я дуже вдало змилася, під приводом, що у мене запис до косметолога. А сама рвонула додому, і зачинившись у своїй кімнаті врубила музику, стрибаючи з Батлером на ліжку у передчутті поїздки та ... свободи. Мені вже зараз хотілося повернути Микиті обручку. Але я вирішила почекати до наступних вихідних. Розірву заручини на цих «сімейних посиденьках».

Від Дніпра до Радсела дорога займає одну годину. Я виїхала об одинадцятій, значить, близько дванадцятої повинна бути на місці. Олеська обіцяла приїхати десь о третій, добираючись якимсь немислимим чином із Запоріжжя.

Найщасливіший відрізок мого життя - це коли батьки відправили мене в дев'ятому класі в літній еко-табір в Яремчі. Там я й познайомилася з дівчатами, з Ліною та Олеською. І вже десять років, як ми дружимо. Зідзвонюємося щодня, зустрічаємося раз на тиждень і щороку влітку разом їдемо відпочивати до моря. Щоправда, не знаю, як буде в цьому році, навряд чи Ліна залишить свого малюка. Раніше, коли Ліна жила в Дніпрі зустрічатися було простіше, навіть Олеська вибиралася зі свого Запоріжжя. Але коли рік тому нашу подругу відвезли до Радсела, стало туго. Я відчуваю, що їй там не подобається, як і ідея її чоловіка стати фермером. Щось голос у неї останнім часом якийсь сумний, Олеська теж помітила. Потрібно буде поцвірінькати по душам, відправивши її Сашка подалі.

- А-а-а-а!!! Привііііііт, кумонько! Вітаю тебе з іменинником! - вискочила я з машини, помітивши Лінку.

- Тихіше, ненормальна, ти мені Єгорчика розбудиш, - сміючись, обіймає мене подруга. – Привіт, привіт! Як добре, що ти тут. Боже, як я скучила і як ти добре пахнеш!

- Де твій чоловік? Потрібно щоб він допоміг мені вивантажити подарунки з машини. А можна я його потискаю?