Розділ 3. Особисті рахунки

Після занять усіх студентів академії зібрали в залі для урочистостей. Тереса здогадувалася для чого. Представлятимуть нового проректора.

Для першокурсників, за традицією, відвели перший ряд. А Тересі ще й центральне місце дісталося. Зазвичай вона не проти бути на виду, але сьогодні віддала б перевагу гальорці.

Поруч із нею сиділи подруги — Моніка та Валерія. Моніка — перша красуня на курсі, предмет відчайдушних зітхань доброї половини чоловічого контингенту академії. Краса — головна, але не єдина її зброя, друга — обізнаність. Вона всі новини дізнавалася першою, була в курсі всіх студентських пліток.

— Кажуть, нового проректора представлятимуть, — шепнула Моніка. — Я чула, що він сьогодні вранці вже прибув до академії.

— Точніше, вночі, — хмикнула Тереса.

Цього разу за дивним збігом обставин у неї була свіжіша та достовірніша інформація, ніж у подруги.

— Не знаю, може і вночі, зате знаю, що про нього розповідають… не повірите, дівчата…

Моніка зробила великі очі, але закінчити фразу не встигла — до зали почали заходити професори та адміністрація.

Тереса одразу вихопила поглядом свого ранкового візаві. Зараз він виглядав зовсім не так, як за їхньої першої зустрічі. Підкреслено діловий. Представницький, респектабельний та презентабельний. Ідеальний. У модному костюмі-трійці та білосніжній сорочці. Це той самий чоловік? У Тереси перед очима стояло інше обличчя — сонне, обурене, зовсім непрезентабельне в той час, як чоловік відфиркувався від струменів води, що стікали з чола.

...і, до речі, згадувалося не лише обличчя. Тереса помітила дещо на його стегні. Може, їй просто здалося. А може, і не здалося.

Він крокував поруч із двома Тоцькими. Старший Тоцький, ректор та гроза студентів, щось розповідав йому. А молодший брат ректора, Ентоні Тоцький, сканував поглядом зал. Донедавна він обіймав посаду проректора, але тепер Ентоні — голова нещодавно організованої школи для обдарованих дітей, а проректорська посада вакантна.

Але, мабуть, вакантною їй залишилося бути не більше хвилини. Ректор, звертаючись до студентів та професорів, сказав:

— Дозвольте представити: найкращий менталіст нашого князівства, засновник та керівник столичної лабораторії ментальної магії, а відсьогодні ще й проректор нашої академії — Джозеф Тоцький.

По залу прокотився гомін. Захоплений та здивований. Ректор хотів вразити студентів і він їх, безперечно, вразив. Але для Тереси вбивчими стали не перераховані досягнення новопризначеного, а останні два слова з промови ректора, а саме ім'я новопризначеного — Джозеф Тоцький.

— Кузен, — перешіптувалися студенти.

Мало було Тоцьких у академії? Два рідні брати, а тепер ще й двоюрідний? Але Тересу хвилювали не родинні зв'язки нового проректора з керівництвом академії, у неї з Джозефом Тоцьким були особисті рахунки...

Це сталося чотири місяці тому. Тереса на той час ще тільки готувалася штурмувати Далеутську академію магії. Батьки підтримували її амбітні плани. Вони вважали, що лише так можна вирватися з глибинки у велике життя. Але, як з’ясувалося, батько мав ще й запасний варіант — посватати доньку заможному столичному холостяку. Батько використовував будь-яку можливість завести знайомства у столиці. І ось одного разу йому прийшло запрошення відвідати пишний столичний прийом. Він дуже пишався, що про нього не забули. Готувався до поїздки дуже ретельно, оновив гардероб, найняв найпомпезніший екіпаж. Поїхав у столицю вкрай задоволеним, а повернувся ще більш захопленим.

— Дочко, я засватав тебе самому Джозефу Тоцькому!

Тереса його радості аж ніяк не поділяла. Батько день і ніч розповідав, яким видним нареченим є Джозеф, яке у нього високе становище у суспільстві, який солідний статок, які магічні та не лише магічні таланти. Але Тересі на той момент ледве виповнилося вісімнадцять, вона вважала, їй зарано думати про заміжжя — це по-перше, а по-друге, вона не розуміла, як можна когось розглядати в якості нареченого, якщо вона його навіть ніколи не бачила.

Проте Тереса вважала себе дівчиною розумною, тому істерики батькові влаштовувати не стала. Вона вирішила, що спочатку має познайомитися з Джозефом. Тересі здавалося, що вона може образити його, якщо відмовить, навіть не глянувши.

Батько знову розпочав бурхливу діяльність. Найняв модисток, щоб тепер і Тересі оновити гардероб. Але коли погоджувалася дата виїзду до столиці для знайомства з потенційним нареченим, з'ясувалося, що наречений на гостей не чекає. Передумав. Передумав, навіть не глянувши на Тересу? Столичний зарозумілий індик! Ну і добре! Не дуже й хотілося! Вона теж не горіла бажанням побачити його. Мабуть, маленький, лисий і шепелявий.

Тоді вона своєї цікавості щодо його зовнішності задовольнити не змогла. Хто ж знав, що настане день, коли це станеться. Він виявився не маленьким і не лисим. І дефектів мовлення в нього не знайшлося. Лише трохи заїкався від несподіванки, коли Тереса поливала його крижаною водою. Шкода, не знала вона в той момент, хто перед нею, інакше щедріше б з чайника на нього плеснула.

Те, що колишній наречений виявився красенем, лише посилювало його провину. Те, що він має гарну статуру і неприкритий ковдрою розпалює цікавість Тереси, лише посилювало тяжкість його злочину.

Чи можна вважати, що, будучи политим крижаною водою, він спокутував свою провину? Оце вже ні! Це надто гуманне покарання, враховуючи всю підступність його злочину.

Церемонія тривала. Джозефу дали слово. Він почав ділитися своїми планами про те, що збирається відкрити в академії кафедру менталістики. Тереса дивилася на нього, і в ній міцніло кровожерливе бажання за будь-яку ціну стати його асистенткою. Вона вже знала, які характеристики напише, щоб підштовхнути його до цього рішення.