Розділ 36. Свобода

Ентоні чекав від Тієна відповіді, але той поставив своє запитання:

— А де зараз медальйон?

— Хотів відправити його з посильним назад у притулок братам Єжи та Томасу…

— Такі речі не можна довіряти посильним, — різко перебив Тієн.

Він виглядав схвильованим. Щоки вкрилися рум'янцем. Відчувалося, що розповідь Ентоні викликала у ньому емоційний відгук.

— Я теж так подумав, — заспокоїв Ентоні хлопця. — Тому залишив медальйон у себе. Вирішив, що коли школа відкриється, і я зможу запросити сюди Томаса, передам медальйон йому особисто з рук в руки.

— А зараз він при вас? Дайте подивитись, — Тієн підняв на Ентоні очі і знову швидко сховав.

— Я не ношу його з собою. Але не хвилюйся. Він у надійному місці. В сейфі.

У Ентоні в особняку був вбудований у стіну сейф із магічним замком. Там зберігалися всілякі цінні речі та документи. Туди він і медальйон сховав відразу ж після приїзду з притулку. Не став навіть показувати його магу-артефактору, щоб зрозуміти, в чому його сила, хоча цікавість і штовхала на такий крок.

Але чому Тієна так хвилює цей медальйон? Інтуїція підказувала Ентоні, що з хлопцем щось не так. Він поводиться дивно. Але ще дивнішим було те, як Ентоні на нього реагував. Йому хотілося й далі сидіти ось так ось поряд, розповідати йому щось. Ловити короткі миті, коли Тієн піднімає погляд, щоб можна було зазирнути йому у вічі. Очі у хлопця особливі. Обличчя звичайнісіньке, навіть чимось неприємне, ніби чуже, не його. І лише очі справжні — живі та емоційні. А після розповіді Ентоні в них з'явився блиск, наче вони стали вологими.

А ще Тієн знову тремтів. І це не дивно. У лабораторії ставало все холодніше й холодніше. Ентоні запідозрив, що перегородка зі згущеного простору, — це не що інше, як Демон Ваксмелла. Отже, забирає тепло з цієї частини лабораторії і передає в іншу. Сам Ентоні поки що не відчував ознобу. Але тремтіння Тієна сильно турбувало його. Дослухаючись незрозумілого пориву, Ентоні присунувся ближче і взяв руки Тієна в свої, щоб зігріти.

— Змерз?

Які тоненькі пальці! Ентоні несподівано відчув щось знайоме, але хлопець різко вивільнив руки.

— Мені не холодно, — він зіскочив зі стільця.

— Ні, ти змерз! — вперто повторив Ентоні.

Він також піднявся на ноги. І почав знімати жилет, плануючи ще й ним утеплити Тієна.

— Не змерз! — той почав задкувати, а Ентоні наступав.

Хлопець, от проноза, кинувся навтьоки, маневруючи між лабораторними стільцями і столами. Ентоні нічого не залишалося, як помчати за ним. Наздожене на раз два, від нього ще нікому не вдавалося втекти.

І він наздогнав би, якби дистанція була пряма. Але хлопчисько хитрував — проскакував під столами, де Ентоні через свої габарити гальмував.

— Куди?! — намагався він ухопити пройдисвіта за комір.

Але той спритно вивертався і вислизав. Нічого. Сказати по правді, ціль була не так наздогнати, як змусити Тієна швидко рухатися, щоб зігрітися. Гра в квача — найкращий спосіб не замерзнути в будь-який мороз. Так думав Ентоні спочатку. Але поступово його охопив азарт. Він повинен все-таки наздогнати нахабного хлопця. Той поводився сьогодні не дуже ввічливо, а тепер ще й у бігу з перешкодами хоче вийти переможцем? Оце вже ні!

Ентоні теж схитрував. Виконав обманний маневр — показав, що націлився обігнути стіл праворуч, а сам зробив рішучий ривок зліва. Трюк йому вдався. Хлопець опинився загнаний у кут — відступати нікуди. Вони зупинилися впритул один до одного. Тієн спирався спиною на стіну і часто дихав. І Ентоні теж не впорався з диханням.

Його зненацька накрила хвиля спогадів. Колись таке вже було. Вони стояли поряд і важко дихали. Але тільки не тому, що, мов діти, грали в квача, а тому, що шалено довго цілувалися. Ентоні струснув головою, щоб розвіяти ману. Тоді це була Габі. Прокляття! Як же він за нею скучив! Як хотів би, щоб на місці цього незграбного хлопця стояла вона!

— Ентоні… досить ігор… — голос Тієна здригнувся. Після секундної паузи він прокашлявся і продовжив ще більше хрипко, ніж зазвичай. — Дьєре Ентоні, досить ігор. Я зігрівся.

Чомусь здалося, що він хотів сказати щось інше.

Настав час відступити і дати Тієну дорогу. Але перш ніж зробити крок убік, Ентоні запитав:

— То ти згоден стати моїм помічником?

Відповідь почути не вдалося — пролунав страшний шум.

Напевно, середньостатистична дівчина була б дуже не в захваті від тієї нічної пригоди, яка сьогодні випала на долю Тереси. Але вона вміла в усьому знаходити щось хороше. Врешті-решт, сьогодні вночі їй так і так не вдалося б поспати — адже їм з Луказом було задано до завтрашнього ранку написати есе на тридцять сторінок. А це майже неможливо зробити, навіть якщо всю ніч не спати. До того ж писати есе — заняття набагато нудніше, ніж нічна екскурсія до лабораторії, в якій спрацював експеримент, підготовлений багато років тому божевільним професором. І навіть компанія Тересу несподівано влаштовувала. Чого тільки варте було шоу з ловлі кота.

І все б нічого, проте, знаючи підступність Джозефа, Тереса вирішила все-таки уточнити щодо есе.

— Дьєре Джозефе, я сподіваюся, що у зв'язку з обставинами непереборної сили, до яких, безперечно, належить наше з вами замкнене становище, ви скасуєте завдання, яке наказали виконати до шостої ранку? — обмахуючись саморобним віялом, поцікавилася вона у проректора, який стояв на відстані кількох метрів, теж обмахуючись віялом.

— Звичайно скасую. О шостій ранку ми з вами ще перебуватимемо тут.

А ось із цим Тереса була готова посперечатися. Наскільки вона знала подругу, а вона знала її добре, Лера не буде зволікати жодної хвилини. Щойно отримає доставлену Арчібальдом записку — одразу помчить сюди.

— За моїми підрахунками допомога прибуде набагато раніше шостої ранку, — з оптимізмом подивилася на Джозефа Тереса.

Подивилася кудись в область чола. Вона так і не виробила тактику поведінки з Джозефом з урахуванням його оголеного торса. У статуті академії питання взаємодії студентки та проректора, який позбувся сорочки, недостатньо добре висвітлено. Або краще сказати, зовсім упущено. Тому доводилося розраховувати лише на власну інтуїцію. А інтуїція підказувала, що хоч Тересі, як і раніше, цікаво було вивчати будову чоловічого екземпляра людини на прикладі конкретно взятого добре складеного проректора, але робити це потрібно тишком-нишком.