Розділ 43. Потрійну порцію

Тереса не одразу зрозуміла, що сталося. Але, схоже, справді стався вибух. Весь стіл був залитий бурою рідиною. Там же валялися уламки якоїсь посудини. Бурі плями були всюди — на підлозі, на стінах і навіть на стелі.

Але це не так страшно. Головне, що ніхто не постраждав. Тереса швидко просканувала поглядом одногрупників — Філіпа і Марчела, і ні на кому не виявила помітних пошкоджень.

— Що сталося?

Двом друзям довелося розповідати про подію не лише Тересі, а й решті одногрупників, які збіглися на шум. Вона радісно відзначила, що серед тих, хто щойно прибув, були Вілзорт і Злата. Ура! Вся група зібралася. Але радіти й обійматися було ніколи — треба було зрозуміти, що сталося, і починати керувати роботами з ліквідації аварії.

— Ми цей… — Філіп поспішно працював серветками.

Еге, серветки тут не допоможуть. Потрібні ганчірки. Багато ганчірок.

— Ми чай заварювали, — продовжив за друга Марчел, потираючи чоло. — А чайник вибухнув.

Рано Тереса раділа, що обійшлося без травмування. Тепер вона ясно бачила, як на лобі бідолахи росте ґуля. Мабуть, уламок чайника під час вибуху прилетів йому в голову. Потрібен лід.

— Потрібен лід! — це сказала не Тереса. Староста тільки-но встигла подумати, а Злата вже була поруч із Марчелом.

— Ой, ґуля досить велика, — вона стурбовано торкнулася його чола. — Сильно болить?

Може, боліло й сильно, тільки пройдисвіт Марчел, який давно підбиває клини до Злати, нещасним не виглядав, а, навпаки, сяяв, задоволений її увагою.

— Тут не боляче, — перехопив він її руку. — Зате ось тут тьохкає, — Марчел вказав на область серця. — Коли ти мені ось так усміхаєшся.

О, нехай ніжна мила Злата не спокушається його словами. Марчел — відомий ловелас, і подібних фраз у його лексиконі не злічити.

— Я скучив, — глянув він серйозно своїми неможливо блакитними очима.

Красень. З цим нічого не вдієш.

Злату, звичайно, вже сто разів попереджали не реагувати на його хитрощі. І вона пообіцяла своїй сестрі Валерії не вестися. І тепер справді намагається тримати слово. Вона теж стала серйозною.

— Ходімо. Оброблю, — повела його за собою за руку.

Той ще більше розквіт.

— За щастя отримати від тебе медичну допомогу я готовий травмуватись хоч щодня.

Невиправний.

— А чому у вас чайник вибухнув? — поцікавилася Валерія.

І оскільки поранений Марчел пішов отримувати медичну допомогу, віддуватися довелося Філіпу.

— Ми трохи модернізували його. Нам потрібно було, щоб вода була під тиском, бо мимоздря болотяна просто так свої соки не віддає. Щоб чай вийшов наваристий, витриману в цукровому сиропі мимоздрю піддають сублімації при підвищеному тиску і температурі. Але сконструйований апарат тиску не витримав.

— Експериментатори, — похитала головою Тереса. — Зараз сюди на шум прибіжить комендант. І за такі експерименти виселить нас усіх з гуртожитку.

Комендант, дьєр Амадеус, був людиною педантичною і дуже любив дотримуватися правил. І відповідно дуже не любив, коли правила порушувалися. Порушники безжально віддавалися на поталу керівництву академії.

Філіп потроїв свої старання в справі ліквідації наслідків. Йому на допомогу кинулися одногрупники і, щоб робота була консолідованою, Тереса взяла командування на себе.

— Леро, організуй ганчірки. Дівчата, беремо на себе стіл та підлогу. Хлопці, ваш фронт робіт — стіни та підвісні шафки.

З їхнім зростом їм це буде зручніше.

— А стелю я беру на себе, — з найсерйознішим виглядом зголосився Лем.

І поки Тереса намагалася зрозуміти, як дитина зростом метр двадцять зібралася відтирати плями зі стелі, той підійшов до Вілзорта і попросив посадити його на плечі. Піраміда, що в них вийшла, легко діставала до стелі. У цей момент з'явилася Валерія з ганчірками, і робота почалася.

Залишалося призначити відповідального за останню частину роботи. Хтось мав зовні чатувати на появу коменданта. І по можливості перешкодити його швидкому проникненню в кімнату, де сталася НП. Моніка! Ось хто може допомогти відвернути увагу будь-якого чоловіка, і коменданта у тому числі. Не даремно ж вона перша красуня та модниця академії.

— Ходімо, — скомандувала їй Тереса. — Підстерігатимемо противника на підступах.

Вони обидві вийшли в коридор. І вчасно! З дальнього краю в їхній бік уже мчав з усіх ніг комендант. Тереса і Моніка рішуче попрямували йому навперейми.

— Затримати за всяку ціну, — шепнула на ходу Тереса.

— Що тут сталося? Чули звук? — спитав він стурбовано.

— Ні, — невинно знизала плечима Моніка.

Отримавши негативну відповідь, комендант злегка заспокоївся, проте спробував обійти дівчат, однак не так сталося як гадалося.

— Дьєре Амадеусе, — зупинила його Тереса. — А ми йшли до вас. Хотіли дізнатись, коли планується підключення центрального опалення. На вулиці похолоднішало, і в кімнатах теж стає дуже холодно. Нам доводиться утеплюватися, але ми все одно мерзнемо.

Комендант зміряв поглядом "Моніку, що мерзне", і її "утеплену" сукню, яка прикривала "змерзлі" ноги лише наполовину. Та й глибокий виріз давав вітру розгулятися.

— За правилами опалення підключають, коли середньодобова температура тримається нижче п'ятнадцяти градусів довше трьох днів, — комендант закінчив розглядання Моніки на її "утеплених" підборах і знову спробував обійти дівчат.

Йому це майже вдалося. Він навіть зробив кілька кроків у напрямку дверей. Ех, Тереса поставила надто просте запитання. Треба спантеличити його чимось більш заплутаним.

— А що говорять правила у випадку, якщо температура опускається, потім піднімається, а потім знову опускається, і так кілька разів? — знову стала на шляху коменданта Тереса.

— Тоді все вирішує керівництво, — коротко відповів він, і ще трохи наблизився до дверей.

Тереса виразно подивилася на Моніку, посилаючи очима сигнал: треба терміново чимось його спантеличити. Потягнути кота за хвіст. Дати одногрупникам час все прибрати. Та у відповідь подала знак: мовляв, не хвилюйся, зараз усе зробимо.