Розділ 62. У власноруч випеченому кексі

Добре, що Тереса вже бувала в особняку Джозефа. Вона приблизно пам'ятала планування холу і, незважаючи на майже повну темряву, впевнено йшла до сходів, що вели на другий поверх. Спальня, мабуть, розташована там.

Тереса намагалася пересуватися як безтілесна тінь, щоб нічим не видати свою присутність. Якщо Джозеф прокинеться, всі її зусилля виявляться марними. Східці, на щастя, не рипіли, тому їй вдалося піднятися на другий поверх безшумно.

Під час минулого свого візиту вона, певна річ, не мала можливості вивчити цю частину особняка, і якби не везіння, вона могла б довго блукати другим поверхом навпомацки. Везіння полягало в тому, що коридор, в якому вона опинилася, міг похвалитися наявністю вікна, розташованого на протилежній від сходів стіні. І воно, на щастя, було не зашторене. До вікна вже підкрадався ранок, тому світла, що лилося в коридор, було достатньо, щоб зорієнтуватися.

Тереса виявила лише двоє дверей. За одними з них, вона була впевнена, знаходиться спальня Джозефа. Але за якими? Залишалося з'ясувати експериментальним шляхом. Тут головне, щоб друга кімната виявилася порожньою. А то раптом у Джозефа ночує приятель? Зірвати ковдру з незнайомого чоловіка й облити його водою, означало б остаточно провалити операцію, бо він, цей чоловік, напевно, не став би мовчати і своїм криком розбудив би Джозефа. Про те, що сталося б далі, краще не думати.

Проте дарма Тереса хвилювалася — дальня від вікна кімната виявилася абсолютно порожньою. Задоволена, що поки що все складається непогано, вона попрямувала до наступної. Ще не дійшла, коли в голові сплила нова думка: а що як Джозеф у спальні не сам? Вона підійде до ліжка, зірве ковдру, а там… Тереса уявила абстрактну чужу даму, яка спить, поклавши голову на груди проректора. Картина здалася їй обурливим неподобством. І ось така, обурена, вона й увійшла до кімнати.

Напівтемрява не заважала роздивитися ціль — ліжко з різьбленими дерев'яними спинками, і жертву — проректора, що натягнув на ніс ковдру. Жодної пані, що згорнулася клубком під його боком, не спостерігалося. Її щастя! А то теж була б безжально полита водою за компанію.

Тереса на ходу дістала з сумки чайник. Перед виїздом з гуртожитку вона наповнила його кубиками льоду. І хоч більша їх частина вже розтанула, вода, що утворилася, була по-справжньому крижаною.

До ліжка залишалося якихось три кроки, і Тереса пригальмувала — відчула легке хвилювання. Ох що зараз буде. Цей мирно сплячий проректор миттєво перетвориться на розлюченого тигра. І з кровожерливим задоволенням проковтне Тересу цілком. Але нічого, заради того, щоб виправити жахливу помилку, допущену дідом, заради порятунку свого проректора від пристріту, Тереса й не на таке здатна.

Вона рішуче зробила три кроки, рішуче зірвала ковдру, і рішуче хлюпнула води з чайника в обличчя Джозефа.

Так, мало не забула — треба ж помилуватися його добре скроєним чоловічим тілом. Ну, щоб усе, як того разу.

І вона милувалася... Він же, як і того разу, був майже без нічого. Вона милувалася на всі очі, хоч він, як і передбачалося, перетворився на тигра. Ох, як він гарчав! Які це були грізні звуки! Як очманіло горіли його очі!.. а вона знай собі милувалася його страшенно привабливим тілом, кубиками м'язів, що виблискували від напруження.

Джозеф, звичайно, не розумів, що відбувається. Ще б пак! Тереса постаралася його як слід приголомшити. Адже емоції мають бути точнісінько, як того фатального разу. Він переводив погляд з Тереси на чайник і назад. І ще більш зловісно гарчав.

— Звідкіля ти взялася?!! Прокляття!

Які міцні епітети зірвалися з його губ! Точно розлючений хижак.

— Я міг заїкою стати! — він був такий обурений, що навіть не намагався прикритися ковдрою, навпаки, відкинув її і почав підніматися. — Ух! Дрібний монстр!

Ах, який чудовий він був на повний зріст! Бронзова шкіра обтягувала горби м'язів і канати вен, що випирали. У ньому вібрувало щось неможливо чоловіче та потужне. Тереса про всяк випадок позадкувала, бо Джозеф підозріло потягнувся за подушкою. Атакуватиме? Її влаштовувало, що від обурення та несподіваного пробудження його мізки поки що не включилися, і він не розуміє, що відбувається. Вона, звичайно, могла вже почати пояснювати, що все це для його ж блага. Але хотіла ще трохи потягнути, дати його обуреним емоціям розгулятися на повну силу. Тоді ж він був саме такий — дезорієнтований, злий і готовий прибити на місці.

— Іди сюди, маленька скалко! — прогарчав він. На подушку махнув рукою, вирішив, що ця зброя не годиться для помсти. Звісно, ​​хіба подушка зрівняється з чайником? В його очах можна було роздивитися більш підступні плани — він вирішив розправитися з Тересою власноруч. Без залучення підручних засобів.

Вона продовжувала задкувати, а він наступав.

— Куди?! — Джозеф упіймав її руку.

Хватка міцна — ох! він доведений до білого жару. Те що треба!

— Попалася, пташко?! — погляд, як у хижака перед нападом. — Бандитка з ангельським обличчям! — він притягнув її до себе і нахабно зняв окуляри. — Мучителька! — Джозеф забрав з її рук чайник і відкинув геть.

Та її зовсім обеззброїли! Захищатися не було чим, а злий, як чорт, проректор явно мав намір нападати. І за його поглядом вона вже здогадалася, якою буде атака. Його ціль — її губи. Тересі моментально згадався запаморочливий смак його поцілунків.

— Мало того, що являєшся у снах, ще й вдираєшся в спальню наяву?! Дрібна спокусниця!

Розправою буде поцілунок. Тереса усвідомила, що смертельно хоче дати йому розправитися з собою. Але вона не могла. Зараз, коли він максимально розпалений, коли емоції досягли апогею, саме час дати йому випити протипроклятійну сироватку. Вона дістала з кишені заповітну пляшечку.

— Дьєре Джозефе, це треба випити! — наполегливо скомандувала, знімаючи кришечку. — Протиклятійна сироватка, — вона піднесла флакон до губ проректора.

В його очах проскочив проблиск осяяння. Добре ж його Тереса приголомшила, якщо Джозеф лише зараз здогадався про її наміри. Робота думок читалася на його обличчі. Співставив? Проаналізував? Він прийняв з її рук пляшечку і залпом випив вміст. Хух, здається, все пройшло як треба.