Безіменний

Глава 6

– Тобто, як Безіменний? Так і звертатися до тебе?

Чаклун кивнув, смакуючи вечерею:

– Так і звертатись. Їж, вистигне.

– Розкажи хоч щось про себе, а то мешкаю невідомо з ким.

– Нема чого про мене розповідати. Життя в мене не надто цікаве.

Еріка взялася за вечерю і просто ошаленіла від того, наскільки смачною вона була.

– Де ти народився?

– Тут.

– Чим взагалі займаєшся? Звідки кошти маєш? Автівка і квартира в тебе недешеві я тобі скажу.

Безіменний знизав плечима:

– Я ж чаклун.

– Тобто ти це все начаклував?

– Еріко, ти взагалі чула, що коли їси, треба мовчати?

– А ти чув, що негарно відповідати питанням на питання?

Чаклун зітхнув:

– Ти нестерпна.

– Ця «нестерпна» вже декілька раз рятувала твою дупу, тож будь ласкавий хоча б на щось відповідати.

Чоловік дивився на неї так, наче замість вечері зараз її з’їсть. Або ж, як мінімум, виделкою поцілить.

– Я працював охоронцем на одному досить секретному підприємстві. Якому, вибач, сказати не можу, підписував згоду про нерозголошення. Там непогано платили, ось і все.

– А чому тоді пішов?

– Робота не виправдала моїх очікувань. Еріко, ми можемо припинити розмовляти про мене?! – Безіменний гнівався. Він зробився вкрай серйозним, а з його очей ледь іскри не сипалися.

– Гаразд. Тоді розкажи про ключ.

Вираз обличчя чаклуна став менш напруженим, він ковтнув вина і вже спокійним голосом відповів:

– Цей ключ відмикає скриню, в якій ховається одна з підказок, що вказує на шлях до «Кола долі». Земні провідники зберігали його, передаючи з покоління в покоління, аж доки їх не почали нищити.

– Ті фанатичні шукачі та їхні нащадки?

– Саме так. Земним провідникам взагалі багато чого відомо, на те вони й провідники, аби «проводити» до знань та правди. Але зараз їх залишилось вкрай мало, вони ховаються, бо на них день і ніч полюють. Я знав Віталія, це той, хто мені ключ віддав. Я хотів з ним просто поговорити, ми зустрілись, але його вбили, перш ніж він встиг хоч щось сказати. Віталій вже помираючи мені ключ в руку вклав..., – було помітно, що Безіменному не байдужа смерть земного провідника, вони дійсно знали один одного. Еріка вирішила поставити інше запитання, аби чаклун не зациклювався на втраті давнього знайомого.

– А де ця скриня з підказкою?

– Уявлення не маю. А в провідника запитати не встиг.

– Проте нам необхідно знайти її першими, щоб ті негідники до підказки не дісталися?

Безіменний знизав плечима:

– Було б непогано.

– Отож! А ми нічого не знаємо..., – Еріці не подобалося, що вони у глухому куті. Жінка звикла завжди мати відповіді на всі запитання. – Гаразд, ти готував вечерю, тож я приберу зі столу і посуд помию. І дякую, готуєш ти дійсно  казково. – Еріка підхопилася та почала прибирати. Безіменний уважно за нею спостерігав. Спочатку хотів сказати їй, щоб вона не переймалася, він звик все сам робити, але чомусь промовчав. Ще ніхто ніколи не мив йому посуд, тож це викликало в нього цікавість. Коли судмедекспертка зникла на кухні, він пішов слідом за нею. Тишком підглядав, як зосереджено вона миє посуд і спіймав себе на думці, що Еріка в такій досить буденній справі неабияк мило виглядає.

– Що? Гадаєш, я не впораюся з чаклунським посудом?

Безіменний ледь стримався, щоб не здригнутися, аби жінка не помітила, що він трохи задивився.

– Та ні, ти каву любиш? Я приготую.

– Не відмовлюся, дякую. Чуєш, тут ще одне. В речах твого покійного знайомого було дещо цікаве. Можливо, це допоможе.

Вони знову всілися на терасі тільки вже з кавою й Еріка показала світлини картки для проїзду у транспорті загального користування, на якій врозкид були написані цифри.

– Ти знаєш, що вони можуть означати?

Чаклун з уважністю роздивлявся світлину:

– На жаль, ні. Він взагалі ніколи нічого про цифри не говорив. До речі, а чому я тільки зараз дізнаюся про це?

– Бо я тобі не довіряла.

– Хто б сумнівався. То є ще щось чи...

Еріка одразу його перебила:

– Будь певний, немає.

– Яка ти складна людина, в мене все випитує, а мені нічого не говорить.

– Слухай, ти мене взагалі з автівки нещодавно вигнав. Залишив саму на поталу тим вбивцям.

– Та ніякої потали там не було! Я на тебе відповідне закляття наклав, якби тобі щось загрожувало, я б миттю опинився поряд.

Еріка затрималася на ньому, то виходить, він за неї все ж хвилювався...?

– Треба знайти ще одного провідника, можливо він знає, що це за цифри. – Безіменний перевів погляд на світлину, ледь стримуючи усмішку від того, як прискіпливо жінка на нього дивилася.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше