Глава 8

Все сталося так швидко, що Еріка встигла побачити лише, як ліхтарик і ключ падають на підлогу. Безіменний ніби розчинився у повітрі, наче його тут ніколи й не було. Еріка не знала, що їй робити, спочатку вона мало не кинулася за чаклуном, принаймні до того місця, де він стояв, поки не зник. Але потім жінка загадала, що той говорив не ходити за ним. Але, трясця, що ж тоді робити?!

- Безіменний? Ти десь тут? Ти мене чуєш? – та у відповідь Еріка чула лише відлуння власного голосу. Їй ставало дедалі страшніше. Усвідомлення того, що з чаклуном могло статися все, що завгодно і вона залишилася геть одна, викликало паніку.

Еріка схопилася за голову, їй стало важко дихати. Вона озиралася навкруги в надії побачити хоч щось рятівне, але нічого, окрім густої темряви, видно не було. Судмедекспертка почала заспокоювати сама себе:

- Так, вгамуйся, Еріко. Траплялося й гірше. Ти зі всім впораєшся. Ти розумна й смілива, а значить точно знайдеш вихід. І Безіменного ти витягнеш, це просто загадка, яку потрібно розгадати. Треба зосередитися. Страх затуляє зір. – Жінка почала глибоко дихати, аби заспокоїтися. Вона намагалася абстрагуватися і позбутися паскудного хвилювання. Еріка швидко збагнула, що їй доведеться порушити наказ Безіменного і таки підійти до скрині. Це єдине, що було в цій кімнаті, і певніше за все, в ній причина зникнення чаклуна. Звісно, небезпечне рішення, та хоча б ліхтарик і ключ забрати треба. Жінка видихнула й зробила маленький крок вперед. Волосся одразу дибки стало, але вона не зупинялася. Тепер Еріка чула хрускіт вже під своїми ногами та власне напружене дихання, яке вона старанно намагалася тримати в одному ритмі.

Здавалося, що вона йшла до скриньки цілу вічність, наче та навмисно від неї віддалялася. Та вже залишилося тільки руку простягнути…

- …і можливо назавжди зникнути. – Жінка вголос закінчила свої думки. Вона потрусила долоні, витерла їх об штани, бо ті спітніли, і з видихом таки схопила скриню…

Нічого не відбулося. Стеля не рухнула й Еріка не зникла слідом за Безіменним. Як стояла на місці серед темряви, так і стоїть. Вона навіщось потрусила скриню, важкою та не була, а те, що в середині, не дзвеніло і не перекидалося.

Переконавшись, що вона таки не зникне, Еріка поставила скриню назад на камінь, підняла ключ з ліхтариком та посвітила на магічну знахідку, аби уважніше її роздивитися.  

Скрині точно не одне століття, якщо її вік взагалі можна століттями виміряти. Трохи схожа на піратську чи на казкову. Еріка ретельно обдивлялася її з усіх боків і одразу побачила внизу цікавий напис: «Хто силу має – той зникає. Нею хто не володіє – прочитати не зуміє». В голові у жінки все швидко склалося: Безіменний володіє магічними силами, тож він зник. Еріка не має ніяких магічних сил, то, виходить, не зможе і прочитати те, що напевно ховається всередині.

- А це ми ще побачимо, хто та що прочитати не зуміє! – судмедекспертка встромила ключ в замок скрині та повернула його декілька разів. Цієї ж миті на смолоскипах, що висіли на стінах, спалахнув вогонь. Холод одразу відступив. Натомість на шкірі відчулося тепло від полум’яних хвиль.

В скрині знаходився сувій. Еріка спочатку вагалася, діставати його чи ні? Брати до рук чи не варто? Але як вже почала, то треба закінчувати. Як би ще Безіменного повернути? Еріка видихнула, поставила назад скриньку, дістала сувій та розгорнула його. Він пах давниною. Можливо навіть динозаврами. Але крихким чи ламким його не назвеш, зроблений на славу. Посередині сувою було написано чотири рядки якихось незрозумілих символів. Напевно мова прадавніх. Попередження, зображене на скриньці, таки мало рацію, прочитати й зрозуміти зміст сувою Еріці ніяк не вдасться. Жінка уважно розглядала його, обмірковуючи ідею вийти нагору та скористатися мобільним інтернетом, щоб перекласти ці символи. Еріка декілька раз перевертала сувій, припускаючи, що під різними кутами щось стане зрозумілішим, але марно.

- І довго ти на нього дивитимешся?

Еріка закричала й відскочила, ледь не впустивши сувій. Перед нею стояв Безіменний, цілісінький і неушкоджений.

- Ти нормальний взагалі?! – судмедекспертка аж за серце схопилася. – Хочеш аби я посивіла раніше часу?!

Чаклун ледь помітно усміхнувся:

- Ні, блонд тобі не пасуватиме.

- Я б тебе послала зараз, але надто рада, що ти повернувся.

Чоловік розвів руками:

- Захисна магія. Добре, що ти все ж зі мною пішла, схоже, скриню може відкрити лише людина.

- Так. Але зрозуміти вміст – точно повинен ти. – Жінка перевела дихання, підійшла до Безіменного та простягнула йому сувій. – Що тут написано?

Чаклун взяв його та уважно пройшовся по кожному рядку поглядом. Проте з кожною секундою вираз обличчя чоловіка змінювався. Він ставав напруженим і суворим, наче там про щось таке страшне йде мова, що Еріка миттю насторожилася.

- Що? Що там?

Безіменний мовчав.

- Слухай, ти мене лякаєш. Там щось моторошне, чи не так?

- Ні. Не моторошне. – Чоловік чомусь продовжував уважно вдивлятися в написане, ніби ті слова йому кіно показують.

- Може поділишся зі мною своїми думками?

Нарешті Безіменний перевів погляд на жінку. Навіть в очах виблискувало напруження. Та що ж це таке? Вона відступила і склала руки в боки: