Глава 9

Весь шлях назад Еріка майже нічого не говорила. Та вона й дивитися в бік Безіменного не могла. Їй так соромно було. От чого вона на нього заскочила? З якого такого дива? І ці його очі..., Еріка заплющувала свої, а бачила очі чаклуна! Жінка гнівалась на себе, бо виказала свою слабкість. А вона не звикла виказувати слабкість. Взагалі, слабкість – то не про неї!

- Тебе щось бентежить?

Еріка здригнулася, бо не очікувала ніяких запитань.

- Ні, просто злякалася того павука.

- Він вже далеко, не переймайся.

- Ага. Добре.

Безіменний примружився, її така холодна мовчазна поведінка викликала в нього підозру. Не схожа вона на звичайну поведінку Еріки, у якої завжди емоції вирують за край. Щось тут не те...

Коли вони повернулися додому до чаклуна, Еріка одразу вийшла на терасу, їй кортіло побути наодинці. Але Безіменний поставив сумки й пішов за нею.

- Що сталося? Зізнаєшся врешті-решт? Справа ж не у павуку. Ти боїшся подорожі до іншого виміру? Так нічого в цьому нема незвичайного, це я звик до подібних переміщень, а тебе ніхто не примушує...

- Послухай, а можна мені якось до річки звідси потрапити?

- Що? – вона ще більше спантеличила його своїм дивним запитанням.

- Безіменний, я хочу побути сама. Не знаю, що зі мною, можливо перехвилювалася сьогодні, можливо забагато пригод на один день, але дозволь мені прогулятися коло річки?

Цим своїм спокійним тоном та ще й проханням, а не вимогою, як завжди, вона його остаточно заплутала. Брови чоловіка на мить злетіли догори, а потім він кивнув головою і десь поряд пролунав звук, ніби щось відсунулося. Еріка розвернулася й побачила сходи. Так, гвинтові вінтажні сходи. Жінка подякувала йому та миттю попрямувала до них.

- Я поки вечерю приготую. – Безіменний крикнув їй вслід на всяк випадок, але вона була вже внизу.

Насправді Еріка чудово розуміла, чого так рознервувалася. Просто не хотіла сама собі в тому зізнаватися. Тоді, коли вона заскочила на Безіменного, на якусь мить відчула себе у цілковитій безпеці. Наче він міцна стіна, яка відгородить її від усіх проблем. Але поряд з тим, жінка йому не довіряє настільки, щоб почуватися у безпеці. А це тривожні сигнали. Це означає, що мозок поряд з ним здатний вимикатися, а почуття навпаки всім керувати.

- Трясця! Невже він мені таки подобається? Так швидко? – Еріка сиділа коло річки під вербою і дивилася на маленькі хвильки. Тут було так тепло, наче зараз надворі літо. Вона не хотіла, аби Безіменний якось зрозумів, що жінка відчуває до нього симпатію. Ні, Еріка повинна всіма правдами й неправдами не допустити цього. Він же бабій, якого ще пошукати!

А взагалі треба заспокоїтися. Зараз є про що ще думати, окрім цього. А може покупатися? Чом би й ні? Тепло, темно, тихо, Еріка тут одна, чого не скористатися такою можливістю? Заодно й думки освіжить у воді. Судмедекспертка повернулася й побачила, що Безіменний порається по кухні, звідси все чудово видно. Він так кумедно пересувався, пританцьовуючи, що у неї на мить засяяла усмішка на обличчі, але вона швидко згадала, чого взагалі поглянула на дім. Оскільки чаклун там весь у роботі, тож загроз для того, аби покупатися й охолонути, взагалі немає. Чудово просто!

Еріка швиденько скинула з себе весь одяг, аби потім мокрою не ходити, і бігом зробила декілька кроків у воду. Спочатку відчулася шалена прохолода, наче жінка у кригу ноги занурила, але вона рушила далі, стала набирати в долоні воду й обтирати себе, щоб скоріше звикнути. А потім ще два кроки й пірнула з головою.

Це неймовірне відчуття..., свобода переплітається з ризиком, відчайдушність з пристрастю, а ти просто пливеш собі далі під водою і вбираєш всю дивовижність цієї миті. Еріка виринула, вдихнула на повні груди повітря і засміялася. Як легко їй зараз було, все хвилювання, оте збентеження, невпевненість і сумніви – одразу й розчинилися у нічній воді. Жінка трохи похлюпалася, ніби граючись з кимось невидимим, а потім відкинулася на спину й попливла так. Їй навіть співати закортіло, хоча у звичайному житті вона цього не любила. У звичайному житті...? А зараз воно яке? Ні, звичайним його точно вже не назвеш. Тепер в ньому купа магії, загадок і...Безіменний... Вона знову стала на ноги та повторила пошепки: «Безіменний»...

Поступово ставало прохолодніше, тож Еріка вирішила не повертатися у дитинство, коли в неї вже й вуста синіли, але з води її витягти було неможливо. Тому спочатку попливла, а потім, де стало мілко, пішла, викручуючи мокре волосся.

- Освіжитися, значить, закортіло?

У Еріки й душа ледь тіло не покинула, перед нею, прямісінько перед нею на березі стояв Безіменний! А вона ж зовсім гола! Зовсім! Чоловік спочатку дивився їй в очі й хитро усміхався, але потім його погляд почав опускатися, а усмішка – поступово зникати. Його обличчя набувало серйозності з кожним рухом очей вниз. На якусь мить він просто застиг, вуста чаклуна розтулилися, здається, він хотів вдихнути, але чи то забув, чи то не міг. А потім стрімке повернення до її обличчя і тільки тоді він вдихнув та стулив назад рота.

Жінка забула, як треба говорити, як рухатись і що позувати оголеною взагалі-то не входить до її звичок. Вона стрімко прикрила руками найбільш спокусливі місця, мріючи цієї ж секунди втопити в річці Безіменного.

- Ти нормальний...?! Що ти таке дозволяєш?! – вона кричала так, що й птахи замовкли навкруги. А чаклун знову повернув собі хтиву усмішку.