Глава 12

- Віталій…?! – тільки це й вирвалося з вуст Еріки. Вона дивилася шаленими очима на земного провідника…, мертвого земного провідника! Чи тепер вже живого? Судмедекспертка зовсім нещодавно робила йому розтин, пам’ятала, як їй не давало спокою тавро на його тілі, кожний розріз пам’ятала, навіть результати гістологічної експертизи. Невже він ожив, як і Безіменний?!

Вона зробила декілька кроків назад, ожилий мрець миттєво підступився ближче. Він вийшов в коридор і вже тут під кволим світлом настінних ламп Еріка зрозуміла, що земний провідник ожив якось інакше, ніж Безіменний. Його очі, ніби затягло білою плівкою, колір шкіри блідий з синіми розмитими плямами, ще й сама шкіра якось неприродно зморщена, а запах – просто жахливий, наче гниль змішали з чимсь горілим.

Еріка почала повільно задкувати. Віталій, чи ким він зараз був, декілька раз глибоко й з хрипом вдихнувши, пішов до неї. Судмедекспертка просувалась до дверей, не квапилась, аби не провокувати його. Ось її руки вже намацали ручку, вона щосили штовхнула, але марно, ті були замкнені на ключ.

- Трясця! – Еріка тихо вилаялася. Вона нишпорила навкруги поглядом, аби кудись відійти. Дістала свій телефон, але зв'язку тут як і раніше не було, все ж вони у підвалі, та хоча б ще раз перевірити жінка мусила.

Тим часом ожилий мрець наблизився і зупинився напроти неї всього в декількох сантиметрах. Мерзенний запах нахабно атакував ніс.

- Пане Віталію, ви мене чуєте? Я знайома Безіменного, ми з ним разом намагаємося завадити потрапити поганцям до «Кола долі». Пане Віталію…? – але в його грудях цієї ж миті пролунало досить хиже гарчання, зовсім нелюдське й моторошне! Еріка одразу збагнула, що з нею навряд розмовлятимуть, жінка пригнулася й стрімко промайнула під рукою мерця. Вона забігла до підсобки, яку до цього оглядала, та хутко зачинила двері й замкнула на засув. Судмедекспертка на додачу ще й стіл пересунула, а потім і мішок з чимось важким всередині. Все, далі тікати нікуди, вона в пастці. Якщо створіння увірветься, їй буде непереливки. Що робити?! Що?! Очі жінки злапали швабру, вона швидко схопила її та почала іншим кінцем стукати в стелю й кричати в надії, що нагорі хтось почує. Однак двері, які вона забарикадувала, ніхто не чіпав. Еріка гадала, що істота, яка зовні нагадувала давнього знайомого Безіменного, почне вибивати їх. Але ні. Було тихо. Навіть занадто тихо.

Судмедекспертка підійшла до стіни та притулилася до неї вухом, в коридорі ніяких рухів чутно не було. Може він пішов? А можливо він і шкодити їй не хотів? Тоді що з ним відбулося? Що взагалі з трупом зробив той Максим Заріцький?

Еріка вагалася. З одного боку, краще сидіти тут і не геройствувати, рано чи пізно хтось же з колег прийде за нею. Але з іншого боку, можливо ожилий земний провідник просто стежить? Чи ж його прислали навмисно налякати її, аби не пхала ніс, куди не треба?

Неочікувано вона почула звук відмикання дверей. Еріка ще сильніше втиснулася у стіну, мрець йде? Аж тут пролунав крик, короткий і чоловічий, а потім щось важке впало на підлогу. У судмедекспертки серце ринуло до п’ят, вона миттю почала прибирати все, чим забарикадувала двері, відчинила їх та вискочила до коридору. Її страшна здогадка підтвердилася, на підлозі лежав один з оперів, з яким вона сюди приїхала. Еріка кинулася до нього та приклала пальці до сонної артерії на шиї, живий, пульс є. Слідів на ній не було, значить вдарили по голові. От тільки куди подівся той мрець? Його ніде нема. Не в повітрі ж він розчинився! Треба негайно кликати на допомогу. Двері! Двері відчинені! Жінка підвелася та смикнула за них і вже приготувалася зробити крок, але несподівано вперлася носом у тверде смердюче тіло…Еріка підвела голову й побачила Віталія, що тепер радше був схожим на упиря. Він стояв, наче цегляна стіна, й зовсім не рухався. Аж ось всередині нього знову почулося небезпечне гарчання.

- Пане Віталію, я хочу вам допомогти. Може ви…, – проте цієї ж миті Еріка отримала шалений та дужий удар в бік. Він був настільки сильним, що вона відлетіла до протилежної стіни. Коли судмедекспертка торкнулася підлоги, різкий біль пронизав усе її тіло. Вдихнути було неможливо, перед очима все розпливалося. Еріка смикалася, наче в неї судоми. Та створіння не вгамувалося, підійшло, схопило її за комір, підняло у повітря і, загарчавши, знову жбурнуло в стіну. Проте цього разу Еріка не долетіла й впала на гору порожніх мішків. Напевно це її й врятувало, приземлення видалося не таким болісним, хоча постраждалий бік перетворився на суцільний скимний вузол.

Судмедекспертка стала на коліна та руки й спробувала рачки відповзти назад до підсобки, але вона була надто повільною, ожилий мрець вмить наблизився і чимдуж вдарив її ногою. Біль був таким, що затьмарив будь-які інші відчуття. Еріка майже втратила свідомість, вона розбила голову, бо на очі стікала кров. Створіння знову підійшло, схопило її за одежину та звело руку в повітря. Один удар і вона попрощається з цим світом. Один удар і її боротьба закінчиться. «Не встигла», – лише це й промайнуло у Еріки в думках. Жінка заплющилася. Вона не хотіла бачити свою смерть. Але несподівано тіло мерця видало щось середнє між гарчанням та криком. Його рука миттю відпустила Еріку. Судмедекспертка впала на підлогу, знову відчувши нестерпний біль. Вона майже не могла поворухнутися, а дивилася лише одним оком, бо інший залила кров. Труп вигнувся, з його грудної клітини стирчало вістря кинджалу. Він декілька раз смикнувся, а далі по ньому побігли темні цівки. Ожилий мрець почав повільно гойдатися, а потім востаннє здригнувся та звалився додолу.

- Еріко! – до жінки підскочив Безіменний. – Еріко, ти чуєш мене?! Еріко! – Вигляд в нього був наляканим. Чоловік поклав її голову собі на коліно, вдивляючись в очі, але їй було боляче, вона лише застогнала і не змогла бодай хоч щось промовити. Сили покидали її.