Безіменний

Глава 14

Чаклун дотримав обіцянки, він дійсно був поряд всю ніч. Коли Еріка розплющила очі, побачила, що Безіменний спить на своїй руці, яка лежить біля її голови. Уві сні він виглядав зовсім іншим: спокійним і справжнім, ніби й не чаклун зовсім, а звичайна людина, яка незабаром прокинеться та піде на роботу.

Еріці цього трохи не вистачало останнім часом. Ні, не того, аби чоловік йшов на роботу, просто їй хотілося звичайного життя, без магії, ненормальних задумів, перегонів та загадок. Спочатку судмедекспертці було цікаво, перед нею відчинили двері до зовсім іншого світу – дивовижного й чарівного. Але вона трохи втомилася від нього, кортіло звичних ранку, дня та ночі. Аби спокою трохи, впевненості щодо майбутнього. Хотілося звичайної буденності, від якої інші так втомилися. Інші втомилися, а Еріці зараз цього бракувало.

Жінка обережно підвелася, аби не розбудити чаклуна, огорнулася ковдрою та тихенько пішла до своєї кімнати, щоб душ прийняти. Швиденько обмилася, одягнулася та поквапилась на кухню готувати сніданок.

Безіменний не збрехав і стосовно чудодійної мазі, жінка дійсно почувалася добре та могла стрибати, як гірська коза. Навіть синців та саден видно не було. От що значить справжній чаклун. Вчора її ледь не вбили, а сьогодні вона вже як нова копійка.

Еріка вирішила наробити налисників. Це й швидко, й поживно та наче й Безіменний їх полюбляє. Тож хутко взялася до роботи. Судмедекспертка декілька разів виходила до вітальні, аби перевірити, чи не прокинувся чаклун, але він як спав на руці, так і продовжував солодко спати. Втомився напевно та ще й набрався віскі вчора, тож, мабуть, ще довго не прокинеться. Це й добре. Для Еріки.

З налисниками вона впоралася швидко, заварила кави та зателефонувала нарешті слідчому. Він давав їй візитівку, тож номер його мобільного жінка одразу зберегла у телефонній книзі.

Чоловік відповів не одразу, проте довго чекати її не змусив.

- Пане Степовий, як ви? З вами все гаразд?

- Еріко? Приємно вас чути. Я й сам збирався зателефонувати, але ви мене випередили.

- Це чудово. Не в сенсі чудово, що випередила, а в тому, що ви відповіли й з вами, здається, все гаразд. Все ж гаразд? – чогось вона розхвилювалася. Сама себе не впізнавала.

- Не переймайтеся, все добре. Той кремезний чолов’яга, який за нами стежив, переслідував мене аж до самого поліцейського відділку, а потім поїхав геть.

- Почекайте, то коли ви сказали, що влаштуєте йому сюрприз, ви здогадалися, що він саме за вами поїде?

- Насправді ні. Але коли вийшов надвір, той засмикався, тож я зрозумів, якщо швидку зникну, він радше за мною поквапиться вирушити, ніж за вами далі спостерігатиме.

- Зрозуміла. Дякую, що позбавили мене переслідувача. То, виходить, ви  їм  цікавіші? – Еріці чомусь одразу пригадалися слова Безіменного, можливо пану Степовому дійсно відоме щось таке, про що їй краще не знати? Не знати на думку Заріцького і прихильників його шалених ідей.

- Гадаю, ми обоє цікаві їм. Просто я досить раптово закінчив обід і поїхав, переслідувач вирішив, що це підозріло. Він розумів, що ви повернетеся на роботу, а от куди я кваплюсь – невідомо.

- Уявляю, як він розчарувався, коли ви приїхали до відділку.

Пан Степовий у відповідь розсміявся. А потім одразу адресував запитання:

- А ви як? Все гаразд?

- Еее..., – Еріка запнулася, – не зовсім. Я на лікарняному зараз, прихворіла трохи. – Про себе вона вилаялась, довелося знову збрехати. А як розповісти слідчому про ожилого мерця, переселення душ та ще й пояснити, чому вона зараз ціла й неушкоджена?

- Прихворіли чи щось сталося? – його голос одразу став напруженим і досить схвильованим, – Еріко, говоріть правду, ми ж наче домовилися про довіру, чи мені здалося?

Судмедекспертка ледь не стрибала на місці від невдоволення і гніву на себе. Слідчий довірився їй, розповів про брата, а вона не може нічого правдивого відповісти. Нечесно! Однак він сам сказав, що не вірить у всі ті речі, в які вірять Заріцький та його команда. А всі ті речі якраз і оточують її, що вона зможе йому пояснити?

- Ні, нічого не сталося. Десь під протяг потрапила, трохи застудилася, тож вирішила дома побути та набратися сил. Заодно й переслідувачі вгамуються, не потраплятиму їм так часто на очі. – Еріка мотала головою, обурюючись на свою брехню. Чого ж все так складно?

- Може вам щось потрібно? Ви тільки скажіть, я миттю привезу.

Ага! Куди? До Безіменного, який мешкає одразу у двох просторах?

- Ні, дякую, в мене все є. Та й не хочу, аби ви підхопили застуду. Краще, як одужаю, сходимо з вами на каву?

Пан Степовий тепло усміхнувся у слухавку:

- А можна невеличке уточнення: це буде ділова зустріч чи все ж таки побачення? – у слідчого одразу голос змінився, став більш спокійним та оксамитовим.

А от Еріка розгубилася. Чоловік добряче спантеличив подібним запитанням. Швидко ж він, то цілує, а тепер вже на побачення натякає. Жінка розвернулася на одній нозі та ледь не загуркотіла додолу. Коло дверей, склавши руки, стояв Безіменний. Його обличчя було геть кам’яним і небезпечно суворим.

- Ну, чого ж застигла? Відповідай своєму співбесідникові. – Очі чаклуна палали. Здавалося, що з них зараз вирветься вогонь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше